Х-555 крилата ракета з радянським минулим

Х-555 залишається однією з основних авіаційних крилатих ракет повітряного базування Росії, створеною як глибока модернізація радянської Х-55. Вона зберігає дозвукову швидкість, політ на гранично малих висотах з огинанням рельєфу та дальність до 2500 км, але отримала звичайну бойову частину масою близько 410 кг і суттєво точнішу систему наведення. Носіями виступають стратегічні бомбардувальники Ту-95МС і Ту-160, а перше бойове застосування відбулося 2015 року в Сирії.

Конструкція поєднує інерціальну навігацію з корекцією за рельєфом місцевості, оптико-електронну систему та супутникові сигнали, що дозволяє досягти кругового ймовірного відхилення порядку 20 метрів. Через важчу неядерну бойову частину дальність базового варіанта скоротилася порівняно з ядерними попередниками, проте конформні паливні баки компенсують цю втрату. Ракета активно застосовується проти стаціонарних цілей з відомими координатами.

У сучасних конфліктах Х-555 часто запускають у складі масованих залпів разом із новішими зразками, використовуючи її як для прямих ударів, так і для насичення систем протиповітряної оборони. Технічні рішення 1970–1980-х років, адаптовані на початку XXI століття, продовжують визначати її місце в арсеналі далекої авіації.

Історія розробки від радянської Х-55 до російської модернізації

Розробка базової крилатої ракети Х-55 розпочалася наприкінці 1970-х років у машинобудівному конструкторському бюро «Радуга» в Дубні під керівництвом Ігоря Селезньова. Перший пуск з модифікованого Ту-95 відбувся 1981 року, а на озброєння ракета надійшла 1983-го. Вона створювалася як стратегічна зброя з ядерною бойовою частиною потужністю 200–500 кілотонн і дальністю близько 2500 км. Виробництво велося на кількох підприємствах, зокрема на Харківському авіаційному заводі, а двигун Р95-300 виготовляли на запорізькому «Мотор Січ».

Після прийняття на озброєння з’явилася модифікація Х-55СМ зі збільшеною дальністю до 3500 км завдяки конформним паливним бакам. На початку 1990-х на базі цієї версії в Росії розпочали створення неядерного варіанта. Перехід вимагав заміни бойової частини на звичайну значно більшої маси, що змусило переглянути запас палива та аеродинаміку. Льотні випробування стартували на початку 2000-х, державні завершилися 2005 року. На озброєння Х-555 офіційно прийняли близько 2010 року.

Важливим епізодом стала передача Україною Росії в 1999–2000 роках кількох сотень ракет Х-55 і Х-55СМ у рамках розрахунків за газ. Ці зразки пізніше стали основою для переобладнання та поповнення російських запасів. Двигун Р95-300, спочатку українського виробництва, згодом замінювався російськими аналогами ТРДД-50, хоча технологічна спадщина зберігалася.

Технічні характеристики та конструктивні особливості

Х-555 має класичну аеродинамічну схему зі складними крилами, що розкриваються після пуску. Довжина корпусу становить 6,04 м, розмах крил — 3,1 м, діаметр — близько 0,77 м. Стартова маса коливається від 1280 до 1500 кг залежно від наявності додаткових паливних баків. Крейсерська швидкість тримається в діапазоні 720–830 км/год, що відповідає дозвуковому режиму.

Висота маршового польоту — 40–110 метрів з постійним огинанням рельєфу. Пуск можливий з висот від 200 до 12 000 метрів. Дальність базового варіанта — 2000 км, з конформними баками на 220 кг палива вона зростає до 2500 км. Двигун забезпечує достатню тягу для тривалого польоту на малій висоті, де щільність повітря вища і витрата палива зростає.

Збільшення маси бойової частини до 410 кг безпосередньо вплинуло на запас палива, тому конструктори були змушені шукати компроміс між дальністю та потужністю ураження.

Порівняно з ядерною Х-55 ракета стала важчою, але отримала можливість нести різні типи звичайних зарядів без зміни загальної архітектури планера.

Система наведення та особливості польоту

Ключова відмінність Х-555 полягає в оновленій системі керування. Базова інерціальна навігація з доплерівською корекцією доповнена автокореляційною системою за рельєфом місцевості (TERCOM). Радіовисотомір постійно вимірює профіль поверхні під ракетою і порівнює його з цифровою картою, закладеною в пам’ять. Це дозволяє компенсувати накопичені помилки інерціальної системи під час тривалого польоту.

На кінцевій ділянці підключається оптико-електронний корелятор, який звіряє зображення місцевості з еталонними знімками. Супутникова навігація (ГЛОНАСС) забезпечує додаткові поправки координат. Комбінація цих каналів дає кругове ймовірне відхилення близько 20 метрів за заявленими характеристиками. Ракета летить автономно після пуску і не потребує постійного радіокомандного наведення, що ускладнює її придушення засобами радіоелектронної боротьби на середній ділянці маршруту.

Низька висота польоту з огинанням рельєфу суттєво зменшує дальність виявлення наземними радіолокаційними станціями. Крила та оперення складаються для компактного розміщення на барабанній пусковій установці всередині бомбардувальника або на зовнішніх підвісках. Після відділення від носія вони розкриваються, а двигун запускається.

Бойова частина та варіанти комплектації

На відміну від ядерної Х-55, Х-555 несе звичайну бойову частину. Найпоширеніший варіант — осколково-фугасний заряд масою до 410 кг. Існують також проникаючі боєприпаси для ураження захищених об’єктів і касетні з осколковими, фугасними або кумулятивними елементами. Важча бойова частина змусила зменшити обсяг паливних баків, що безпосередньо вплинуло на максимальну дальність.

Конформні підвісні баки дозволяють частково компенсувати втрату. Ракета призначена виключно для стаціонарних цілей з наперед відомими координатами: енергетичних об’єктів, аеродромів, командних пунктів, складів. Можливість перенацілювання в польоті обмежена закладеною програмою.

Носії та бойове застосування

Основними носіями залишаються стратегічні бомбардувальники Ту-95МС (до шести ракет на барабанній установці) та Ту-160 (до дванадцяти). Пуски здійснюються з безпечної відстані, часто з акваторії Каспійського моря або з території Росії, що дозволяє не входити в зону дії середньої ланки української ППО.

Перше підтверджене бойове застосування відбулося 17 листопада 2015 року в Сирії. Бомбардувальники Ту-95МС випустили Х-555 по об’єктах у провінціях Ідліб і Алеппо. З початком повномасштабного вторгнення в Україну ракета увійшла до складу масованих ударів з осені 2022 року. Її застосовують як самостійно, так і в комбінації з Х-101, часто для насичення систем протиповітряної оборони. Старіші Х-55 іноді запускають з імітаторами ядерних бойових частин як хибні цілі.

Низька висота польоту та дозвукова швидкість роблять Х-555 вразливою до сучасних зенітних ракетних комплексів середньої та великої дальності, проте масовані залпи продовжують створювати значне навантаження на оборону.

Станом на зараз ракета зберігає місце в арсеналі далекої авіації. Виробничі потужності обмежені санкціями, тому темпи випуску нових зразків і модернізації наявних залишаються предметом оцінок експертів. Конструкція, закладена ще в радянський період, продемонструвала живучість рішень, орієнтованих на автономний політ на малій висоті з корекцією за рельєфом.

Технічні рішення, відпрацьовані на Х-555, вплинули на подальші розробки, зокрема на сімейство Х-101/Х-102. При цьому сама ракета продовжує виконувати роль відносно доступного засобу ураження стаціонарних цілей на стратегічній дальності.