БПЛА Герань: характеристики, модифікації та еволюція загрози

БПЛА Герань — це сімейство російських ударних безпілотників-камікадзе, створених на базі іранських Shahed-136 та Shahed-131. До 2026 року воно еволюціонувало від повільних поршневих «мопедів» до реактивних апаратів зі швидкістю понад 500–600 км/год і спеціалізованими бойовими частинами.

Основна цінність цих систем для агресора полягає в низькій вартості та можливості масового застосування. Один запуск коштує десятки тисяч доларів, тоді як повноцінна крилата ракета — від кількох сотень тисяч до мільйона. Це дозволяє регулярно створювати перевантаження систем ППО.

Станом на осінь 2026 року в бойовому застосуванні перебувають як класичні Герань-2, так і реактивні Герань-4 та Герань-5. Дані про них регулярно оновлює Головне управління розвідки Міноборони України на порталі War&Sanctions.

Походження та локалізація виробництва

Іран представив Shahed-136 на початку 2020-х як недорогий барражуючий боєприпас з дельтоподібним крилом і поршневим двигуном. Росія почала отримувати ці апарати влітку 2022 року. З осені того ж року вони активно застосовувалися проти України під назвою Герань-2.

Паралельно стартувала локалізація. Основне виробництво зосереджене в особливій економічній зоні Алабуга в Татарстані. До середини 2023 року понад 70 % компонентів уже виготовлялися на місці. Це дозволило різко наростити обсяги й зменшити залежність від іранських поставок.

Герань-1 (на базі меншого Shahed-131) використовувалася переважно для легких ударів і розвідки з бойовою частиною близько 15 кг. Герань-2 стала основною масовою платформою. Саме вона досі становить більшість запусків, хоча частка реактивних модифікацій зростає.

Виробництво в Алабузі організоване за принципом конвеєрної збірки. Пускові контейнери на вантажівках вміщують по кілька апаратів, а обслуга становить 2–3 особи. Це дає змогу проводити регулярні масовані нічні атаки.

Конструкція та характеристики класичної Герань-2

Базова Герань-2 виконана за схемою «літаюче крило» з дельтоподібним крилом. Довжина становить близько 3,5 м, розмах крил — 2,5 м, стартова маса — приблизно 200 кг (у пізніх російських версіях до 240 кг).

Двигун — поршневий чотирициліндровий двотактний потужністю близько 50 к.с. (іранський MADO MD-550 або його аналоги). Крейсерська швидкість — 150–185 км/год, у пікіруванні може досягати 200–220 км/год. Практична висота — до 4000 м. Дальність за різними оцінками коливається від 1000 до 2500 км і сильно залежить від маси бойової частини та профілю польоту.

Бойова частина в ранніх версіях становила 40–50 кг (осколково-фугасна або термобарична). З 2024–2025 років з’явилися варіанти з посиленою зарядкою до 90 кг. При цьому дальність знижується через зменшення запасу пального. Детонація — контактна.

Навігація базується на інерційній системі та ГНСС (GPS/ГЛОНАСС) з антизавадною антеною типу «Комета». У російських версіях додано трекери на базі Raspberry Pi та 3G/4G-модеми для передачі телеметрії. Пуск здійснюється з мобільної платформи за допомогою стартових прискорювачів.

Характерний звук поршневого двигуна, схожий на мопед, довго був основним акустичним маркером. Конструкція з композитів забезпечує відносно низьку радіолокаційну помітність і низьку вартість — за оцінками різних джерел, від 20–50 тис. доларів у серійному виробництві до близько 70 тис. доларів за більш оснащені російські зразки.

Реактивна еволюція: Герань-3, Герань-4 та Герань-5

Повільні поршневі апарати стали легкою ціллю для українських дронів-перехоплювачів. У відповідь Росія почала впроваджувати турбореактивні модифікації.

Герань-3 стала перехідним варіантом зі швидкістю понад 400 км/год. Далі з’явилася Герань-4. За даними ГУР, оновлена версія осені 2026 року має довжину близько 3,5–3,6 м і розмах крил близько 3 м. Швидкість — до 500 км/год (деякі оцінки дають вищі показники на окремих режимах). Дальність оцінюється в діапазоні 450–770 км залежно від навантаження.

Ключові нововведення Герань-4: оптико-електронна кореляційна система «Сусанін» (порівнює зображення з бортового датчика з еталонним), магнітоіндуктивний сенсор MOH на базі американського PNI5GA (зменшує дрейф гіроскопів інерційної системи SADRA) та спеціалізована бойова частина КРСН — кумулятивно-ріжуче спеціальне навантаження, призначене для перерізання конструкцій мостів і опор ЛЕП. Китайський двигун Telefly замінили на локалізований російський аналог виробництва Алабуги.

Герань-5 — найбільший стрибок. Апарат виконаний за нормальною аеродинамічною схемою (на відміну від дельти попередників). Довжина — близько 6–6,5 м, розмах крил — до 5,5 м, злітна маса — до 850 кг. Бойова частина — близько 90 кг. Крейсерська швидкість — 450–600 км/год, максимальна — до 650–700 км/год (російські джерела заявляють окремі випадки розгону до 800 км/год). Дальність — близько 950–1000 км, висота — до 6000 м. Двигун — турбореактивний Telefly TF-TJ2000A або аналог. Перше застосування зафіксоване на початку 2026 року. Конструктивно помітна схожість з іранським Karrar.

У вересні–жовтні 2026 року з’явилися повідомлення про модифікацію Герань-5 К5-К з оптичною навігацією. Російські джерела також говорять про роботу над Герань-6 зі ще вищою швидкістю (потенційно до 800–1000 км/год) і важчими бойовими частинами (300–600 кг), проте повноцінне серійне виробництво таких зразків, за наявними даними, очікується не раніше 2028 року.

Дані узагальнені за інформацією ГУР МО України (War&Sanctions) та відкритими джерелами станом на жовтень 2026 року. Конкретні показники залежать від партії та навантаження.

Навігація, РЕБ і варіанти озброєння

Усі версії поєднують інерційну навігацію та супутникову корекцію. Російські зразки активно оснащують антизавадними антенами «Комета» (до 12 каналів). У пізніх модифікаціях додають оптичні системи кореляції («Сусанін») і магнітометри для роботи в умовах подавлення ГНСС.

Окремі Герань-2 серії «Э» отримали можливість нести ракети Р-60 або ПЗРК «Верба» для протидії українським перехоплювачам і авіації. ГУР документував зразки з термобаричною бойовою частиною ТББЧ-50М, китайськими камерами Honpho та mesh-модемами Xingkay. Навіть після відстрілу ракети апарат зберігає основну ударну бойову частину.

Це ускладнює просту класифікацію «Герань = лише наземний удар». Частина апаратів виконує роль платформи для додаткових засобів ураження повітряних цілей.

Тактика застосування та вплив на ППО

Класична тактика — масовані нічні запуски з різних напрямків у поєднанні з крилатими та балістичними ракетами. Поршневі Герані летять на низьких і середніх висотах, створюючи акустичний і радіолокаційний фон. Реактивні версії піднімаються вище (до 5–6 км) і рухаються швидше, що скорочує час реакції.

До появи масових реактивних модифікацій українські дрони-перехоплювачі (зокрема Sting від «Диких Шершнів») показували високу ефективність. За рік (жовтень 2025 — вересень 2026) тільки Sting знищив понад 15,5 тис. російських БпЛА типу «Шахед»/«Герань»/«Гербера», з них понад 10 тис. ударних. Середня оцінка вартості одного такого апарата — близько 70 тис. доларів.

З початком масового застосування реактивних Герань-4 та Герань-5 ефективність перехоплення знизилася. За даними Повітряних сил, проти поршневих вона сягала 90 % і вище, проти реактивних — часто 50–70 % залежно від дня та регіону. Мобільні вогневі групи втрачають ефективність через швидкість цілі. Основне навантаження лягає на авіацію та дорожчі зенітні ракети.

У вересні 2026 року тільки за один місяць Росія запустила понад 3 тис. реактивних дронів. Водночас українські підрозділи вже фіксують успішні збиття Герань-5 реактивними перехоплювачами та роботизованими турелями.

Обмеження та реальні сценарії протидії

Навіть реактивна Герань залишається відносно дешевою ціллю порівняно з крилатою ракетою. 90 кг бойової частини достатньо для багатьох типів об’єктів, але не замінює важку боєголовку Х-101 чи «Калібра». Висока швидкість ускладнює перехоплення, проте апарат залишається вразливим для винищувачів на підльоті та спеціалізованих високошвидкісних перехоплювачів.

На практиці багато залежить від профілю польоту. Низька висота зменшує час виявлення радаром, але підвищує ризик зіткнення з перешкодами та ефективність мобільних груп. Висота 5–6 км дозволяє обходити зони дії багатьох систем малої дальності, але робить ціль помітнішою для далекобійних радарів і авіації.

Російські заяви про «неуразливість» Герань-5 і майбутньої Герань-6 суперечать реальній статистиці збиттів. Кожен успішний перехват дає дані для доопрацювання українських систем. Водночас зростання кількості запусків вимагає масштабування виробництва дешевих високошвидкісних перехоплювачів і підвищення живучості критичної інфраструктури.

Поточний стан і перспективи до кінця 2026 року

Станом на жовтень 2026 року Герань-2 залишається наймасовішою платформою, а Герань-4 і Герань-5 — основним інструментом для прориву зон ППО та ударів по інфраструктурі. Спеціалізована бойова частина КРСН на Герань-4 свідчить про цілеспрямовану роботу проти мостів і енергооб’єктів.

Українська сторона адаптується: зростає частка реактивних перехоплювачів, удосконалюються роботизовані турелі, авіація відпрацьовує тактику ураження гарматним озброєнням. Водночас повне рішення проти масованих реактивних атак ще формується.

Найближчі місяці покажуть, чи вдасться Росії суттєво наростити частку високошвидкісних Гераней і чи зможе українська промисловість масштабувати адекватну відповідь. Поки що баланс тримається на комбінації кількісного перехоплення поршневих апаратів і точкової роботи проти реактивних.

БПЛА Герань демонструє, як відносно проста й дешева платформа може еволюціонувати під тиском оборонних систем. Кожна нова модифікація закриває попередні вразливості, але одночасно створює нові вимоги до засобів протидії. Для України ключове завдання — підтримувати темп адаптації вищим за темп російських удосконалень.