Трамп і Путін: чи готують нову «Ялту» для Європи та України

Переговори щодо завершення війни проти України поступово виходять далеко за межі пошуку умов припинення вогню. У центрі обговорень в Абу-Дабі опинилася майбутня система європейської безпеки, а Москва вже говорить про необхідність її повного перегляду. Володимир Мединський навіть порівняв можливі домовленості з новими «Ялтою» і «Потсдамом» — зустрічами, після яких великі держави визначали повоєнний устрій Європи.

Схожі ідеї лунають і з Вашингтона. Джаред Кушнер та Стів Віткофф обговорюють із російськими представниками нову угоду про безпеку, Марко Рубіо підтверджує роботу над післявоєнною моделлю для України та Європи, а Дональд Трамп називає можливі домовленості «великою красивою угодою». Вона, за задумом американського президента, має стосуватися не тільки завершення війни, а й майбутніх відносин Росії із Заходом.

Для Кремля це шанс повернути на стіл вимоги, які Москва висувала ще наприкінці 2021 року: обмеження військової присутності НАТО у Східній Європі, перегляд ролі США на континенті та фактичне визнання російських інтересів на пострадянському просторі. Питань значно більше, ніж доля окупованих українських територій. Європейські столиці вже висловлюють занепокоєння через непрозорість американських пропозицій і ризик домовленостей за їхньою спиною. Чинна система безпеки нікуди не зникла — її зруйнувала російська агресія. Тепер виникає небезпека, що відповіддю на неї стане не стримування Росії, а перегляд правил на користь Москви.

Своїми думками щодо цих питань в ексклюзивному інтерв’ю поділився міністр закордонних справ України у 2007–2009 роках Володимир Огризко.

Відволікаючий маневр замість конкретних кроків

Тема нової системи безпеки Європи фактично виходить на перший план переговорів. У Москві вже говорять про необхідність створення нового безпекового порядку, який за масштабом порівнюють із Ялтинськими та Потсдамськими домовленостями. Водночас адміністрація Трампа також просуває ідею великої угоди, яка стосуватиметься не лише України, а й майбутніх відносин Росії із Заходом. Виходить, Вашингтон і Москва намагаються домовитися про майбутнє всього континенту. Чи означає це повернення до логіки поділу Європи на сфери впливу?

«Тут потрібно чітко розрізняти дві речі: усю цю балаканину про нову архітектуру безпеки, “нові Ялти” тощо і те, чого насправді маємо досягти ми — українці та європейці. Нам потрібно домогтися припинення бойових дій. Росії ж потрібно їх продовжувати. І для цього вона намагається знайти підставу, привід, щоб заявити: зараз ми зосередимося на ширшому форматі, на масштабнішій темі, щоправда, без участі європейців. Тобто “ми будемо говорити про європейську безпеку зі Сполученими Штатами”. Мовляв, ми зі США розробимо вам, нерозумним європейцям і ще менш розумним українцям, власну концепцію та підхід. Ви їх приймете — і тоді все буде добре. А вже після цього ми припинимо бойові дії. Тому я на місці України та Європи взагалі не вступав би в цю дискусію. Повторюю: це відволікаючий маневр, покликаний відвернути увагу від конкретних питань — перемир’я в Чорному морі, припинення ударів по енергетичній інфраструктурі, організації двосторонньої чи тристоронньої зустрічі на найвищому рівні тощо. Це питання, які Москва зараз навмисно намагається відсунути на другий план разом із Вашингтоном, щоб перевести увагу на іншу тему», — пояснив Огризко.

Натомість усі починають обговорювати, чи буде це договір про ненапад, про який уже говорить хтось із московських дипломатів, чи якісь колективні форми безпеки, чи будемо ми в одній системі з Росією або без неї, чи йтиметься про індивідуальні або системні гарантії. «Це розмови ні про що, які можуть лише зашкодити Україні», — підкреслив він.

Середньостатистичний європеєць починає запитувати: навіщо допомагати Україні, якщо вже розпочалися серйозні переговори про те, як ми житимемо в майбутньому? «Ось практичний результат переходу до обговорення цієї ефемерної, нереалістичної концепції колективної безпеки, яку пропонує Росія. Тому це, повторюю, абсолютно спланований хід: вкинути цю тему в підготовлений ґрунт європейського суспільства. Я маю на увазі не стільки політиків, скільки населення. За підтримки США завести дискусію в глухий кут, водночас продовжуючи війну», — зазначив колишній міністр.

Бажання Росії просувати ці ідеї цілком зрозуміле, а чого таким чином прагнуть американці? «Очевидно, що мета американців — допомогти Путіну в якийсь спосіб вийти переможцем із цієї війни. Саме тому всі ці “віткоффи” їздять туди-сюди й намагаються переконати нас, що це в наших інтересах. Дійшло до повного абсурду: вони навіть готові змінювати адміністративні межі Донецької області, щоб Путін міг оголосити про її повне захоплення. Слухайте: це навіть для дітей смішно, але вони сприймають усе цілком серйозно», — сказав Огризко.

Хоча всі ці човникові поїздки — спочатку до Абу-Дабі, тепер до Москви, а потім зустріч із Зеленським — це, як колись казали, останні гастролі. Можливо, передостанні. А потім їм доведеться їздити переважно на засідання комітетів Конгресу та пояснювати, що і навіщо вони робили. «Тому я розцінюю це як останню спробу вкинути абсолютно безглузду ідею в європейський суспільний дискурс, щоб роз’єднати Європу та послабити підтримку України», — підсумував він.

Вимоги Москви та ризики для НАТО

Віткофф та Кушнер були у Путіна, і, схоже, ця тема є тепер однією з головних. За інформацією провідних медіа, американці запропонують Путіну підготувати власний план безпеки для Європи, який буде «враховувати загрози та вимоги Москви в цій області». Як оцінювати саму ідею, коли Росія, яка фактично зруйнувала європейську систему безпеки, що існувала десятиліттями після Другої світової війни, тепер пропонує писати правила нового мирного співіснування?

«Для Кремля це можливість знову порушити питання, які Москва висувала ще до повномасштабного вторгнення. У грудні 2021 року, за кілька місяців до повномасштабного вторгнення, Росія передала США та НАТО проєкти так званих договорів про гарантії безпеки: обмеження присутності НАТО у Східній Європі, перегляд військової присутності США та фактичне визнання особливих інтересів Росії на пострадянському просторі. Якщо ці питання опиняться в одному переговорному пакеті з припиненням війни, Україна ризикує стати предметом ширшого торгу між Вашингтоном і Москвою», — зазначив Огризко.

Присутність Сергія Рябкова на переговорах в Абу-Дабі є показовою: саме він представляв російську сторону під час переговорів зі США в Женеві у 2021 році та наполягав на гарантіях, що Україна і Грузія ніколи не вступлять до НАТО. Фактично йдеться про відновлення російської сфери впливу у Східній Європі та отримання Кремлем права впливати на рішення сусідніх держав щодо їхньої безпеки й міжнародних союзів. Для Кремля нинішні переговори — можливість повернути ці вимоги до міжнародного порядку денного. Росія ще не отримала конкретних поступок, але вже домоглася того, що її претензії на перегляд європейської системи безпеки обговорюються Вашингтоном.

Які конкретні вимоги, окрім повернення до кордонів 1997 року, Путін може включити до такого плану? «Насамперед — повний контроль над Україною, її нейтралітет і позбавлення права самостійно обирати союзи та партнерів у сфері безпеки. Думаю, також ідеться про статус російської мови та Московської церкви. Це вимоги, які стосуються України. Фактично всі ці пункти були прописані ще у 2022 році. Росія досі посилається на той документ як на основу для переговорів. Тож нічого нового вигадувати не потрібно — усі вимоги вже зафіксовані», — пояснив він.

Щодо Європи, то Москва хоче, щоб вона фактично повернулася до кордонів НАТО 1997 року. Тобто щоб із території Польщі, країн Балтії, Фінляндії, яка тепер також межує з Росією, були виведені всі іноземні війська. Там не повинно залишитися сил, які мали б реальні можливості для спротиву в разі російської атаки. Крім того, Росія вимагатиме виведення звідти серйозного озброєння, яке, на її думку, може становити загрозу. Йдеться про системи малої та середньої дальності, здатні охоплювати територію аж до Уралу. «Усе це давно відомі вимоги, про які Путін говорить відкрито. Тому, якщо хтось очікує, що Росія зараз підготує щось принципово нове, то вона просто скомпілює вже сформульовані раніше вимоги, оформить їх у вигляді нового, нібито прекрасного документа й розмахуватиме ним. А американці, своєю чергою, говоритимуть: подивіться, яка чудова ідея, тепер ми заживемо щасливо, допомагатимемо одне одному та співпрацюватимемо. При цьому навіть не йтиметься про те, щоб Росія залишила захоплені українські території. Ось такий прекрасний план. Щоб зрозуміти, що за ним стоїть, не потрібно бути академіком», — сказав Огризко.

Наскільки цей процес може ще більше посилити розбіжності всередині НАТО? Самого плану поки немає, але Кушнер уже окреслив його контури: діалог із Росією, майже дружні відносини, обмін інформацією в кризових ситуаціях, розширення військових контактів. Тобто, ніби нічого не відбувалося з 2014 року, ніби Росія не веде найбільшу війну в Європі з часів Другої світової. «Я думаю, що НАТО це подолає. Розумієте, така концепція перевертає все з ніг на голову. Навіть ті країни, які прихильно ставляться до Москви, все одно розуміють, що Росія становить загрозу і для їхньої безпеки. Той самий Фіцо, який заявляє, що в Словаччини немає проблем із Росією, сьогодні є прем’єром, а завтра буде інший. І зрештою ці країни повернуться до розуміння, що саме членство в НАТО та Європейському Союзі є їхньою гарантією безпеки. Якщо цієї гарантії не буде, тоді й відбудуться всі ті речі, про які мріють у Москві», — зазначив він.

В той же час намагання розхитати НАТО продовжуються. Якщо повернутися до заяв одного з московських прихильників нової системи безпеки, він пропонує укладати пакти про ненапад з окремими країнами. «Це ж абсолютно прозора ідея: замість єдиного, цілісного НАТО перейти до двосторонніх домовленостей, за якими Росія окремо домовлятиметься з кожною країною та нібито гарантуватиме їй безпеку. Слухайте, про що тут ще говорити? Це все розраховано на очевидних дурнів, вибачте на слові. Дуже сподіваюся, що в Європі їх залишилося менше. Корисних ідіотів там завжди було багато, і досі вистачає. Але все-таки серед політиків переважають люди, які вже добре зрозуміли, що відбувається», — підкреслив Огризко.

Ідея роз’єднати НАТО, розтягнути його по національних квартирах, щоб Росія могла працювати з кожною країною окремо, і є ключовою складовою цієї нової системи безпеки по-російськи. Тобто НАТО більше не потрібне, ми з кожним із вас окремо домовимося, а можемо й не домовитися. Тоді матимете від нас проблеми. «Усе це настільки очевидно, що я дуже сподіваюся: наші європейські партнери відразу це зрозуміють. А якщо ні, то ми їм пояснимо», — додав він.

Віткофф і Кушнер, на думку критиків як у Європі, так і у США, недостатньо розуміють історію протистояння Росії та Заходу та не мають достатнього досвіду у питаннях глобальної безпеки. Москва чим вправно користується, просуваючи власні вимоги під виглядом компромісних пропозицій. «Вони не дипломати, вони некомпетентні й неадекватні. Але головне — вони несамостійні. Ми повинні розуміти, що кожен переговорник має певний мандат. Мене дуже довго дивувало, як у нас по два дні обговорювали, хто з’явився в російській делегації, що це означає і як вплине на переговори. Я казав: люди добрі, схаменіться! Немає жодного значення, кого посадять за стіл. Їм скажуть, що потрібно говорити, і вони говоритимуть, тому що мають відповідні вказівки. Якщо Віткофф і Кушнер отримали від Трампа доручення діяти певним чином, нічого іншого вони робити не можуть і не будуть. Вони залежні від Трампа та служать йому», — сказав Огризко.

Головна мотивація тут — не історія, не культура і навіть не те, що Росія робила раніше. Гроші. «Трамп одержимий грошима. Це вже всім зрозуміло. Віткофф і Кушнер також одержимі грошима. Це команда людей, які в усьому шукають власну вигоду. Усі перешкоди на цьому шляху мають бути усунені. І неважливо, чи це справедливо, чи відповідає нормам права, не кажучи вже про мораль. Це не має для них значення. Тому ми маємо справу з, я не знаю, як це назвати… Не хочу вживати в ефірі певних слів, але ви розумієте, про що я. Водночас я думаю, що американська Феміда розбереться. Є ознаки змови з метою отримання неправомірних прибутків і порушення американського законодавства», — зазначив він.

З огляду на сказане, чи намагатиметься Трамп протягом цих двох місяців, до початку роботи нового Конгресу, максимально просувати цю тему й допомогти Путіну отримати те, чого він не зміг досягти на фронті? «Це питання, яке я неодноразово ставив і собі, і під час дискусій. Можливі два сценарії. Або Трампа вже несе і він не може зупинитися, бо до кінця року йому потрібно продемонструвати бодай якийсь результат і заявити про досягнення домовленостей. Ви ж чуєте, як він постійно повторює, що незабаром ми підпишемо прекрасну, унікальну, чудову угоду, яка всім сподобається. Зараз він наголошує на цьому ще більше. Саме тому його Віткофф і Кушнер бігають між столицями та намагаються про щось домовитися», — пояснив Огризко.

Але подивіться на перелік питань, які мали обговорюватися в Абу-Дабі. Вони так і не були розглянуті. Пропозиції щодо Чорного моря — ні, щодо НРЗЦ — ні. Натомість обговорюються якісь загальні речі. «Моє особисте відчуття: нам потрібно спокійно спостерігати за цим процесом і продовжувати регулярно виводити з ладу НПЗ, фортифікаційні об’єкти, військову інфраструктуру тощо. Саме це наближатиме нас до моменту, коли стануть можливими реальні й адекватні переговори. До того часу нам доведеться підлаштовуватися під Трампа. Йому це потрібно, тому ми гратимемо в ці дипломатичні ігри, демонструватимемо готовність до переговорів, нагороджуватимемо медалями, орденами тощо, щоб не давати приводів для претензій. Але по суті від цього ситуація не змінюватиметься», — сказав він.

Від європейців багато залежатиме. Складається враження, що вони знову розгублені через нові пропозиції Трампа. Від Путіна такі пропозиції надходять постійно, але від американського президента це звучить зовсім інакше. Вони озвучили свою позицію: європейська безпека забезпечувалася і продовжує забезпечуватися НАТО та Євросоюзом, тому вигадувати нову систему немає сенсу. «Я думаю, що в європейців немає іншого виходу, окрім як триматися разом і підтримувати Україну. Тут дуже показовою є позиція Мерца. Бачите, він фактично висунув усім ультиматум. Щоправда, у Словаччині та Болгарії на це відреагували відповідним чином. Щось там говорила й Чехія. Але такі речі не є визначальними для Європейського Союзу. Порівнювати можливості цієї групи східноєвропейських країн із можливостями всього ЄС просто некоректно. Якщо буде потрібно, хтось вийде покурити, хтось піде випити кави — це не проблема. Головне, щоб європейські політики політично відкинули цю хибну й оманливу ідею втягування всіх у розмови про нові системи безпеки», — зазначив Огризко.

Він би навіть почав із 1975 року, коли в Гельсінкі підписали Заключний акт, який став основою європейської системи безпеки. Його підписав і Радянський Союз. Згодом сформувалася система безпеки, основу якої становлять НАТО та Європейський Союз, а Росія намагається її зруйнувати. «Думаю, європейці достатньо адекватні, щоб зрозуміти пастку, у яку їх хочуть втягнути. Але те, що вони повинні бути за столом переговорів, — беззаперечний факт. Я ще раз наголошую: наступний раунд переговорів має відбуватися виключно за участю європейських партнерів», — підкреслив він.

Хто саме представлятиме Європу — їхня справа. Головне, щоб вони мали спільну з Україною позицію. А хамство, яке продемонстрували Мединський і Захарова, заявляючи, що європейці можуть посидіти в лобі готелю й там про щось поговорити, потрібно припиняти від самого початку. «Не Росії вирішувати, хто братиме участь у переговорах. І тут, я думаю, роль України має бути зовсім іншою. На місці Зеленського я б сказав американським партнерам: наступний раунд відбудеться за участю Європи або не відбудеться взагалі. Ми більше не будемо так реагувати на російське хамство. Європейські партнери не сидітимуть у фойє, очікуючи, поки їм щось розкажуть. Так не працює», — сказав Огризко.

Європа є частиною цієї глобальної проблеми, а війна відбувається на її території. Тому обговорювати питання європейської безпеки без Європи не можна, якщо взагалі є сенс їх обговорювати. «Думаю, перспектива тут зрозуміла: рано чи пізно ми маємо вийти на формат “два на два”. Зараз маємо формат “два на один”: США та Росія з одного боку, Україна — з іншого. Це несправедливо. Ми повинні перейти до формату “два на два”, і тоді переговори будуть бодай трохи збалансованими», — додав він.

Чи може Трамп вдатися до шантажу європейців питанням їхньої безпеки? Наприклад, запропонувати: погоджуєтеся на наш компромісний варіант із Путіним — і тоді американська військова присутність у Європі зберігається на певному рівні. Якщо ні, то ваша безпека — остаточно ваша проблема. «Якщо американські солдати підуть із Польщі, туди можуть прийти українські. Якщо американські солдати підуть з Естонії, там також можуть бути українські військові. Причому найкращі, з величезним бойовим досвідом. Знаєте, у житті потрібно виходити з того, що немає проблем, які неможливо вирішити. Є люди, які не хочуть їх вирішувати, — це вже інша справа. Але самі проблеми можна розв’язувати. Тому, маючи такий бойовий досвід, як сьогодні мають українські воїни, я думаю, що американським військовим такий досвід далеко не завжди снився. Як кажуть, святе місце порожнім не буває», — зазначив Огризко.

Чи бачить він місце України в цій новій системі безпеки? На переговорах знову порушували питання застосування четвертої та п’ятої статей НАТО, які запропонував Кушнер. Росіяни одразу відкинули цю ідею, хоча це було цілком очікувано. Водночас прозвучала досить чітка теза, що гарантії безпеки пов’язані з територіальними питаннями. Тобто, за американською логікою, Україна спочатку має погодитися на певні територіальні втрати, а вже потім, можливо, отримає якісь гарантії, зміст яких досі незрозумілий. «Ба більше, він сказав, що гарантії потрібно обговорювати, але для України вони будуть лише такими, на які погодиться Росія. Тоді про що ми взагалі говоримо? Це, вибачте, просто абсурд найвищого рівня. Нас змушують погодитися на капітуляцію, після чого Росія ще й нав’язуватиме нам власне бачення гарантій безпеки. Дякуємо, як то кажуть, за турботу! Ні, так не буває. Повторюю ще раз: головна гарантія безпеки України — це її армія. 800–900 тисяч військових, а може, й більше, до зубів озброєних, із найсучаснішими видами озброєння та системою протиракетної оборони. Дай Боже, щоб усе вдалося: вже оголошено, що цієї зими ми проведемо тестові пуски проти балістичних ракет, а у 2027 році відповідна система має стати на озброєння й отримати можливість практичного застосування», — підкреслив він.

Наші далекобійні спроможності, здатні досягати цілей за Уралом, — це саме те, чого Росія боїться. До речі, ще у 2021 році Лавров говорив про це, коли розповідав, що тодішній держсекретар США Блінкен не дав йому гарантій, що Україну не приймуть до НАТО. Максимум, на що тоді могли розраховувати росіяни, — це обіцянка, що системи малої та середньої дальності розміщуватимуть не на східному, а на західному кордоні України. «Зараз нам потрібно просто витримати ці півтора місяця до Нового року, а фактично навіть менше. В Америці канікули починаються не 1 січня, а за два-три тижні до цієї дати. Тобто йдеться приблизно про місяць, протягом якого потрібно витримати весь цей тиск з боку передусім Трампа, за підтримки Москви. А далі ситуація розвиватиметься за зовсім іншим сценарієм», — підсумував Володимир Огризко.