Ракета Х-35: характеристики, історія та застосування
Ракета Х-35 являє собою дозвукову турбореактивну протикорабельну крилату ракету середньої дальності, розроблену для ураження надводних кораблів водотоннажністю до 5000 тонн. Базова версія забезпечує дальність польоту до 130 км при швидкості 0,8 Маха, тоді як модернізована Х-35У збільшує цей показник до 260 км завдяки більшому запасу палива та вдосконаленому наведенню.
Конструкція поєднує інерційну систему з активною радіолокаційною головкою самонаведення, польот на надмалій висоті 3–15 метрів і проникаючу бойову частину масою 145 кг. Це дозволяє ефективно долати системи протиповітряної оборони завдяки низькій ефективній площі розсіювання та здатності працювати в умовах радіоелектронної протидії.
У сучасних умовах ракета застосовується з кораблів, берегових комплексів «Бал», літаків і вертольотів, а також використовується для ударів по наземних цілях. Український комплекс «Нептун» є глибокою модифікацією цієї платформи, адаптованою під локальні потреби.
Історія розробки та прийняття на озброєння
Робота над ракетою Х-35 розпочалася в 1970-х роках у ОКБ «Зірка» (пізніше у складі корпорації «Тактичне ракетне озброєння»). Головним конструктором виступив Георгій Іванович Хохлов. Завдання полягало у створенні компактної протикорабельної ракети для кораблів середньої тоннажності, яка мала замінити застарілі зразки на кшталт П-15 «Терміт» і стати радянським аналогом американської AGM-84 Harpoon. Офіційне рішення про розробку ухвалили в 1983–1984 роках.
Перші льотні випробування стартували в середині 1980-х. Основні труднощі виникли з мініатюризацією активної радіолокаційної головки самонаведення, що затримало програму. Публічно ракету показали лише в 1992 році. Експортні поставки почалися в 1996 році (Індія стала одним із перших замовників), тоді як російський флот офіційно прийняв корабельну версію на озброєння в 2003 році, а береговий комплекс «Бал» — у 2008 році після випробувань 2004 року. Авіаційний варіант з’явився пізніше.
Модернізація до рівня Х-35У завершилася на початку 2010-х, а випробування експортної Х-35УЕ тривали до 2021 року. За цей час ракета отримала супутникову навігацію, активно-пасивну головку самонаведення з більшою дальністю захоплення та можливість програмування до чотирьох точок зміни маршруту. Ці зміни суттєво розширили сферу застосування з суто морських цілей на наземні об’єкти.
Конструкція, силова установка та принцип польоту
Планер ракети виготовлено з алюмінієвих сплавів. Він має хрестоподібне крило розмахом 1,33 метра та аналогічне оперення. Діаметр корпусу становить 0,42 метра. Повітрозабірник маршового двигуна розташований знизу в напівзануреному виконанні. Для корабельного, берегового та вертолітного базування додається твердопаливний стартовий прискорювач, який відкидається після розгону; авіаційна версія обходиться без нього.
Маршовий двигун — малогабаритний двоконтурний турбореактивний (варіанти Р95ТП-300 або подібні), що працює на авіаційному гасі. Тяга становить близько 360 кгс. Швидкість польоту тримається в діапазоні 0,8–0,85 Маха, що відповідає приблизно 980–1041 км/год. Радіовисотомір підтримує задану висоту навіть при хвилюванні моря до 5–6 балів.
На маршовій ділянці ракета летить на висоті 10–15 метрів, а на фінальному відрізку знижується до 3–5 метрів. Такий профіль польоту ускладнює виявлення радіолокаторами корабельної чи берегової протиповітряної оборони. Інерційна система веде ракету до розрахункової точки, після чого вмикається активна радіолокаційна головка самонаведення (АРГС-35 у базовій версії з дальністю захоплення близько 20 км; у Х-35У — до 50 км з пасивним режимом). Система здатна працювати в умовах перешкод і підтримує залповий пуск.
Низька висота польоту в поєднанні з невеликими габаритами робить ракету складною мішенню для багатьох систем протиповітряної оборони, особливо коли запуск здійснюється з лінії фронту або прибережної зони, де ешелонована оборона обмежена.
Тактико-технічні характеристики базової та модернізованої версій
Основні параметри ракети Х-35 та її уніфікованої модифікації Х-35У наведено в таблиці. Дані зібрані з відкритих технічних джерел і узгоджуються між кількома незалежними публікаціями.
| Параметр | Х-35 (базова) | Х-35У / Х-35УЕ |
|---|---|---|
| Довжина (авіаційна / корабельна) | 3,85 м / 4,4 м | 3,85 м / 4,4 м |
| Діаметр корпусу | 0,42 м | 0,42 м |
| Розмах крила | 1,33 м | 1,33 м |
| Стартова маса (авіаційна / корабельна) | 520 кг / 620 кг | 550 кг / 670 кг |
| Маса бойової частини | 145 кг | 145 кг |
| Дальність польоту | до 130 км | 7–260 км |
| Швидкість | 0,8 Маха | 0,8–0,85 Маха |
| Висота польоту (марш / термінал) | 10–15 м / 3–5 м | 10–15 м / 4 м |
| Дальність захоплення ГСН | до 20 км | до 50 км |
Джерела даних: відкриті технічні характеристики з публікацій Wikipedia та спеціалізованих військово-технічних ресурсів. Заяви окремих російських джерел про дальність понад 300–500 км для окремих модернізацій комплексу «Бал» не знаходять підтвердження в незалежних оцінках і не відображені в стандартних ТТХ серійних зразків станом на 2026 рік.
Бойова частина — осколково-фугасна проникаючого типу з контактним підривником із затримкою. Такої маси вистачає для серйозного пошкодження кораблів класу корвет, фрегат або есмінець при влучанні в життєво важливі відсіки. Точність наведення оцінюється в кілька метрів у штатних умовах.
Модифікації та варіанти базування
Сімейство Х-35 включає кілька основних варіантів, адаптованих під різні носії.
- Х-35 (3М24) — базова корабельна та берегова версія з дальністю до 130 км і активною радіолокаційною ГСН.
- Х-35Е — експортний аналог базової ракети, поставлений до Індії, В’єтнаму та інших країн.
- Х-35У — уніфікована версія для російських сил. Має збільшений запас палива, супутникову навігацію (ГЛОНАСС), активно-пасивну головку самонаведення та можливість удару по наземних цілях. Дальність до 260 км, до чотирьох точок зміни маршруту.
- Х-35УЕ — експортний варіант уніфікованої ракети.
- Х-35В / Х-35УВ — вертолітні модифікації для Ка-27, Ка-28 і Ка-52К.
Існують також навчальні та мішеневі варіанти без бойової частини. Північнокорейська копія (Kumsong-3 / KN-19) демонструвала дальність близько 240 км під час випробувань 2017 року. В’єтнам розробляє власну версію VCM-01 на базі отриманої технології.
Платформи запуску та комплекси «Уран» і «Бал»
Ракета інтегрована в кілька систем. Корабельний комплекс «Уран» (3К24) встановлюється на ракетних катерах, корветах і фрегатах. Береговий комплекс «Бал» (3К60, NATO SSC-6 Sennight) використовує самохідні пускові установки на шасі МЗКТ-7930. Типовий дивізіон включає до чотирьох пускових установок по 8 ракет кожна (32 ракети в залпі) плюс транспортно-заряджаючі машини. Інтервал пуску в залпі — не більше 3 секунд. Відстань стартової позиції від берегової лінії — до 10 км. Час розгортання — близько 10 хвилин.
Авіаційні носії включають Су-30, Су-34, Су-35С, МіГ-29М/К та інші. Висота пуску з літака — від 200 до 5000–10 000 метрів залежно від версії, швидкість носія — до 0,9 Маха. Вертолітні пуски можливі з менших висот. Ракета може застосовуватися поодинці або в залпі, що підвищує шанси подолання протиповітряної оборони.
Бойове застосування та досвід війни в Україні
До 2022 року ракета Х-35 переважно використовувалася в навчальних і експортних поставках. З початком повномасштабного вторгнення російські сили застосували її як з берегових комплексів «Бал», так і з авіаційних носіїв, зокрема Су-34. Зафіксовано удари по портовій інфраструктурі (наприклад, Миколаїв у квітні 2022 року), радіолокаційних станціях і, в окремих випадках, по об’єктах у глибині території.
За даними, оприлюдненими головнокомандувачем Збройних сил України Олександром Сирським у серпні 2024 року, ефективність перехоплення керованих ракет класу Х-59, Х-35 і Х-31 становила близько 22 %. Цей показник нижчий, ніж у стратегічних крилатих ракет (Калібр, Х-101), насамперед тому, що такі ракети частіше запускають по прифронтових і прикордонних цілях, де щільність протиповітряної оборони нижча. Низька висота польоту та невеликі розміри додатково ускладнюють своєчасне виявлення.
При застосуванні по наземних цілях точність ракети знижується порівняно з морськими, оскільки головка самонаведення оптимізована під контрастні радіолокаційні цілі на воді. Це призводить до підвищеного ризику побічних уражень цивільної інфраструктури.
Український комплекс Р-360 «Нептун», розроблений КБ «Луч», є глибокою модернізацією концепції Х-35. Він має збільшену дальність (понад 280 км у базовій протикорабельній версії, значно більшу в модифікаціях для ударів по наземних цілях), покращену електроніку та бойову частину близько 150 кг. Перше бойове застосування «Нептуна» відбулося в 2022 році, а подальші версії з більшою дальністю використовувалися в 2025–2026 роках.
Порівняння з зарубіжними аналогами та особливості протидії
За концепцією Х-35 близька до американської AGM-84 Harpoon, шведської RBS-15 і французької Exocet MM40. Головні відмінності полягають у меншій масі бойової частини порівняно з Harpoon (145 кг проти близько 220 кг) і меншій вартості. Швидкість і профіль польоту схожі. Модернізована Х-35У наближається за дальністю до ранніх версій Harpoon Block II.
Протидія такій ракеті ґрунтується на ранньому виявленні (радарні комплекси з низькою висотою огляду, авіаційні патрулі), активних засобах РЕБ і зенітних ракетах, здатних працювати по цілях на малій висоті. Системи ближнього радіусу та корабельні ЗРК з вертикальним стартом мають обмежену ефективність проти ракети, що вже вийшла на термінал на висоті 3–5 метрів. Ефективними залишаються сучасні комплекси типу NASAMS, IRIS-T SLM або корабельні ESSM при своєчасному виявленні.
Для цивільних і військових читачів практичний висновок полягає в тому, що загроза від Х-35 найбільша в прибережних і прифронтових районах, де час реакції систем ППО мінімальний. У глибині території ефективність перехоплення зростає за рахунок ешелонованої оборони та більшого часу попередження.


