Чи дозволені одностатеві шлюби в Україні у 2026 році

Одностатеві шлюби в Україні у листопаді 2026 року не реєструються і не мають юридичної сили шлюбу. Стаття 51 Конституції визначає шлюб як союз, що ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, а стаття 21 Сімейного кодексу повторює цю формулу для органів ДРАЦС. Заява двох осіб однієї статі в РАЦСі завершується відмовою без сімейно-правових наслідків.

Водночас ситуація не є повністю статичною. 25 лютого 2026 року Верховний Суд залишив у силі визнання факту проживання однією сім’єю для конкретної пари чоловіків. Це рішення не відкриває реєстрацію шлюбу і не створює загального механізму. Паралельно з 2023 року в парламенті лежить законопроєкт №9103 про реєстровані партнерства, який так і не дійшов до голосування в залі.

Різниця між шлюбом, потенційним партнерством і судовим визнанням фактичної сім’ї визначає доступ до спадщини, медичних рішень, спільного майна та захисту після загибелі військового. Нижче — точний механізм відмови, межі прецеденту і практичні кроки, які пара може зробити вже зараз.

Конституційна формула шлюбу і чому її не змінюють під час війни

Органи державної реєстрації актів цивільного стану не мають права «зробити виняток». Вони застосовують норму прямої дії. Стаття 51 Конституції України встановлює, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, а кожен із подружжя має рівні права й обов’язки. Сімейний кодекс у статті 21 прямо називає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у ДРАЦС. Міністерство юстиції неодноразово підтверджувало відсутність підстав приймати заяву від осіб однієї статі.

Зміна цієї конструкції вимагає правки Основного Закону. Стаття 157 Конституції прямо забороняє вносити зміни під час воєнного або надзвичайного стану. Воєнний стан, запроваджений після повномасштабного вторгнення, цю заборону тримає чинною. 23 вересня 2026 року голова Верховної Ради Руслан Стефанчук прямо назвав статтю 51 перешкодою для надання одностатевим парам статусу шлюбу і нагадав, що конституційні зміни під час воєнного стану неможливі.

Саме тому розмови про «закон про одностатеві шлюби» і про «закон про партнерства» описують різні процедури. Перший упирається в Конституцію. Другий теоретично може з’явитися окремим актом без перейменування шлюбу. У проєкті нового Цивільного кодексу №15150, ухваленому в першому читанні 28 квітня 2026 року (254 голоси), сім’ю в одній з редакцій формулювали як співжиття чоловіка і жінки. До другого читання текст ще може змінитися, але поточна дискусія показує, що парламент уникає розширення простору саме для шлюбу.

Що дав прецедент Верховного Суду 2026 року для конкретних пар

Поки парламент не ухвалив загальної норми, рух пішов через конкретну справу. Дипломат Зорян Кісь і активіст Тимур Левчук жили разом із 2013 року, вели спільний побут і бюджет, у 2021 році одружилися в США. Міністерство закордонних справ відмовилося визнати партнера членом сім’ї дипломата. Деснянський районний суд Києва у червні 2025 року встановив факт проживання однією сім’єю та наявність шлюбних відносин. Київський апеляційний суд у вересні 2025-го рішення підтримав. 25 лютого 2026 року Верховний Суд у справі №754/12856/24 відхилив касаційну скаргу і залишив визнання чинним.

Постанова стосується цих двох людей і доказів їхнього тривалого спільного життя. Вона не вносить одностатеві шлюби в реєстр ДРАЦС і не зобов’язує нотаріуса чи лікарню автоматично вважати кожну пару подружжям. Для наступної пари шлях знову лежить через позов, збір доказів спільного проживання, бюджету та побуту. Ризик полягає в тому, що нова редакція Цивільного кодексу може звузити можливості судового визнання, якщо чітко обмежить поняття сім’ї лише різностатевими союзами.

З практики судових справ такого типу видно, що ключовими доказами стають спільні договори, свідчення свідків, фото- і відеоматеріали тривалого співжиття, спільні фінансові зобов’язання та, у випадку Кіся і Левчука, іноземне свідоцтво про шлюб як підтвердження наміру створити сім’ю. Це не автоматичний статус, а результат індивідуального процесу.

Реєстровані партнерства: законопроєкт, який не дійшов до зали

Законопроєкт №9103 «Про інститут реєстрованих партнерств» з’явився у Верховній Раді у березні 2023 року. Він пропонує добровільний сімейний союз двох повнолітніх осіб однієї або різної статі, окремий від шлюбу, зі статусом членів сім’ї та близьких родичів. Партнерство не є шлюбом, не дає права спільного усиновлення дітей і передбачає окрему процедуру реєстрації.

Станом на осінь 2026 року документ так і не пройшов першого читання. Він опрацьовувався в Комітеті з питань правової політики. Євроінтеграційна дорожня карта фіксувала очікування щодо такого закону з орієнтиром на третій квартал 2025 року, але календар голосування зсунувся. У листопаді 2024 року з’явився ще один євроінтеграційний законопроєкт №12252, який також стосується приведення законодавства у відповідність до Конвенції про захист прав людини, але й він не став законом.

Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Маймулахін та Марків проти України» (1 червня 2023 року) визнало, що відсутність законодавчого регулювання відносин одностатевих пар порушує статті 8 і 14 Європейської конвенції. Україна зобов’язана запровадити механізм визнання та захисту таких пар. Це зобов’язання включене до дорожньої карти вступу до ЄС, але виконання затягнулося.

Порівняння: шлюб, партнерство, судовий факт і іноземне свідоцтво

Плутанина в публічних текстах виникає саме тут: слово «союз» підставляють замість трьох різних правових конструкцій. Порівняння фіксує стан на осінь 2026 року.

Дані узагальнено за текстом Конституції України, Сімейного кодексу, законопроєкту №9103 і постановою Верховного Суду від 25 лютого 2026 року. Проєкт партнерства навіть у разі ухвалення не є шлюбом: автори свідомо лишають визначення шлюбу як союзу жінки та чоловіка.

Іноземне свідоцтво про шлюб для української пари має символічну і доказову вагу. Воно може підтвердити намір і тривалість стосунків у суді, як у справі Кіся та Левчука, але не замінює український акт цивільного стану. Консульство не «переписує» такий шлюб у реєстр ДРАЦС.

Які права відсутні на практиці і як їх частково зафіксувати

Без статусу шлюбу чи партнерства одностатеві пари стикаються з конкретними прогалинами. Спадкування без заповіту не дає автоматичної першої черги. У лікарні партнер не вважається найближчим родичем, якщо немає довіреності чи судового рішення. Спільне майно оформлюється як співвласність або через цивільні договори, а не як подружнє. У разі загибелі військового партнер не має автоматичного права на тіло, компенсації чи інформацію в тому обсязі, який має подружжя.

З практики адвокатів, які працюють з такими справами, видно, що найефективніші кроки зараз — нотаріальні довіреності на медичні рішення, заповіти на користь партнера, договори про спільну власність і, за наявності підстав, позов про встановлення факту проживання однією сім’єю. Останній шлях довгий і не гарантований для кожної пари, але після прецеденту 2026 року він став реальнішим.

Стаття 211 Сімейного кодексу забороняє усиновлення особам однієї статі. Це обмеження зберігається незалежно від судових рішень щодо факту сім’ї. Для пар з дітьми від попередніх стосунків або плануванням батьківства питання залишається відкритим і вимагає окремих юридичних механізмів.

Євроінтеграція, стратегія прав людини та суспільні настрої

У жовтні 2026 року Президент Володимир Зеленський підписав указ №1038/2026 про нову Національну стратегію у сфері прав людини. Вперше ЛГБТІК+ названі серед груп підвищеного ризику, а окрема операційна ціль стосується запобігання дискримінації, мові ненависті та злочинам на ґрунті нетерпимості. Стратегія передбачає вдосконалення законодавства щодо сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності, але не містить зобов’язання запровадити шлюб чи партнерства. Кабінет Міністрів має розробити операційний план на 2027–2029 роки.

Водночас тіньовий звіт про євроінтеграцію за жовтень 2026 року констатує, що механізмів юридичного визнання одностатевих пар досі немає. Законопроєкти №9103 і №12252 очікують розгляду, а рішення ЄСПЛ у справі Маймулахіна та Марківа не виконане. Дорожня карта верховенства права вимагає запровадження реєстрованих партнерств, і без цього кроку прогрес у відповідному кластері ускладнюється.

Суспільні настрої змінюються швидше за законодавство. За даними дослідження, оприлюдненого ZMINA у жовтні 2026 року, понад 70% опитаних підтримують рівні права ЛГБТІК+ і захист від дискримінації, а 54% виступають за запровадження реєстрованих партнерств для одностатевих пар. Серед молоді 18–29 років підтримка сягає 68%. Попередні опитування Київського міжнародного інституту соціології показували нижчі цифри, але тренд у бік більшої підтримки партнерств (не обов’язково шлюбу) зберігається.

Поширені помилки в очікуваннях і що робити парам зараз

Одна з найпоширеніших помилок — очікування, що рішення Верховного Суду 2026 року «легалізувало одностатеві шлюби». Воно цього не зробило. Воно підтвердило можливість судового встановлення факту сім’ї в конкретному випадку після тривалого спільного життя. Друга помилка — плутанина між партнерством і шлюбом. Навіть якщо №9103 ухвалять, це буде окремий інститут без права називатися шлюбом і без усиновлення. Третя — надія, що іноземний шлюб автоматично визнається в Україні. Він має доказову силу в суді, але не створює українського акту.

Багато хто стикається з ситуацією, коли після смерті партнера або в лікарні доводиться доводити стосунки через суд або нотаріальні документи. Тому практичний мінімум зараз: заповіти, довіреності на медичні рішення, договори про спільне майно та фіксація спільного побуту. Для військових це питання особливо гостре — доступ до інформації, тіла та компенсацій часто залежить від статусу члена сім’ї.

Коли варто звернутися до фахівця: якщо пара планує купівлю нерухомості, має дітей, один із партнерів перебуває на військовій службі або вже є іноземне свідоцтво про шлюб. Справи такого типу вимагають знання практики ЄСПЛ і українських прецедентів. Юристи, які спеціалізуються на сімейних і євроінтеграційних питаннях, допомагають зібрати докази та оцінити шанси позову.

Станом на листопад 2026 року одностатеві шлюби в Україні не дозволені і не реєструються. Конституційна норма, воєнний стан і відсутність окремого закону про партнерства залишають пари в зоні часткового судового захисту та приватних договорів. Євроінтеграційні зобов’язання та судова практика створюють тиск на зміни, але вони не замінюють законодавчого рішення. Для пар, які живуть тут і зараз, найнадійніший шлях — документувати стосунки через доступні інструменти, не чекаючи, поки парламент ухвалить загальну норму.