Хто відноситься до держслужбовців за законом України
Державним службовцем в Україні є лише громадянин України, який обіймає посаду державної служби в органі державної влади чи іншому державному органі, його апараті або секретаріаті, отримує заробітну плату з державного бюджету і виконує повноваження, безпосередньо пов’язані з завданнями цього органу. Статус визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у чинній редакції 2026 року, а не місце роботи в «державній установі» як такій.
До цього кола не входять міністри та їхні заступники, народні депутати, судді, прокурори, військовослужбовці, поліцейські зі спеціальними званнями, посадові особи місцевого самоврядування, працівники патронатних служб і персонал, який виконує функції з обслуговування. Публічна служба в широкому сенсі Кодексу адміністративного судочинства охоплює значно більше посад, ніж державна служба у вузькому значенні Закону № 889-VIII.
Станом на середину 2026 року за даними Національного агентства України з питань державної служби фактично працювало близько 155 тисяч державних службовців при майже 190 тисячах посад за штатним розписом. Переважна більшість посад належить до категорії «В».
Юридичне визначення державного службовця
Стаття 1 Закону № 889-VIII закріплює дві пов’язані категорії. Державна служба — публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець — конкретна фізична особа, яка цю діяльність здійснює на посаді державної служби.
Закон називає сім напрямів такої діяльності: аналіз і формування державної політики, забезпечення її реалізації, надання адміністративних послуг, державний нагляд і контроль, управління державними фінансами та майном, управління персоналом державних органів, інші повноваження органу, визначені законодавством. Саме зв’язок повноважень із цими функціями відділяє посаду державної служби від технічної чи обслуговуючої роботи в тому самому приміщенні.
Чотири ознаки мають бути одночасно: громадянство України, посада державної служби в державному органі, оплата з державного бюджету і повноваження, безпосередньо пов’язані з функціями цього органу.
Відсутність хоча б однієї ознаки означає, що особа не є державним службовцем у розумінні Закону № 889-VIII, навіть якщо вона працює в міністерстві, обласній військовій адміністрації чи центральному органі виконавчої влади. Текст визначення опубліковано на порталі законодавства Верховна Рада України (zakon.rada.gov.ua).
На яких органів поширюється Закон
Частина друга статті 3 Закону прямо називає коло органів, державні службовці яких підпадають під його дію. Це Секретаріат Кабінету Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи прокуратури (саме апарат, а не прокурори), органи військового управління, органи дипломатичної служби, державні органи зі спеціальними правилами проходження служби за статтею 91 Закону, а також інші державні органи.
Формулювання «органи військового управління» стосується цивільного апарату, а не осіб зі статусом військовослужбовця. Аналогічно в органах прокуратури державними службовцями є працівники апарату на посадах державної служби, тоді як прокурори виведені зі сфери Закону окремим пунктом.
Для митниці та податкової служби Закон діє з особливостями, які встановлюють Митний кодекс України та Податковий кодекс України. Це не виводить відповідних посадових осіб за межі державної служби, а лише змінює окремі процедури проходження служби.
Хто не є державним службовцем
Частина третя статті 3 містить розгорнутий перелік винятків. Саме він пояснює більшість побутових помилок: людина «працює на державу», але статусу державного службовця не має.
До винятків належать політичні та виборні посади: Президент України, члени Кабінету Міністрів України, перші заступники та заступники міністрів, народні депутати України, голови місцевих державних адміністрацій та їхні заступники, депутати місцевих рад. Сюди ж віднесені керівники й члени низки колегіальних органів, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Уповноважений із захисту державної мови, Військовий омбудсман та його заступники.
Окремо виведені судді, судді Конституційного Суду України, прокурори. Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, особи рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівники зі спеціальними званнями теж не є державними службовцями, якщо інше прямо не передбачено законом.
Працівники державних підприємств, установ, організацій і закладів освіти, заснованих державними органами, не набувають цього статусу лише через державну форму власності роботодавця. Працівники, які виконують функції з обслуговування (водії, охоронці, прибиральники, частина технічного персоналу), визначаються за критеріями, які затверджує Кабінет Міністрів України.
Працівники патронатних служб — радники, помічники, прессекретарі політичних посадовців, помічники-консультанти народних депутатів, помічники суддів — призначаються на строк повноважень керівника. На них Закон № 889-VIII не поширюється, хоча час роботи на таких посадах може зараховуватися до стажу державної служби за умови попереднього і подальшого перебування на ній.
- Політичні посади. Міністр формує політику і несе політичну відповідальність; державний секретар міністерства керує апаратом як державний службовець категорії «А».
- Служба в органах місцевого самоврядування. Секретар ради, староста, начальник управління виконавчого комітету отримують зарплату з місцевого бюджету і підпадають під Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а не під Закон № 889-VIII.
- Силові та судові професії. Офіцер, поліцейський, прокурор, суддя мають окремий правовий режим, окремі звання, окремі закони про проходження служби.
- Обслуговування і господарська діяльність. Працівник державного підприємства чи технічний персонал органу виконує трудову функцію, а не повноваження державної служби.
У кадровій практиці ці межі перевіряють не за вивіскою установи, а за штатним розписом, класифікаційним кодом посади та джерелом фінансування оплати праці.
Категорії посад «А», «Б» і «В»
Стаття 6 Закону ділить усі посади державної служби на три категорії. Від категорії залежать вимоги до освіти й досвіду, можливі ранги, порядок призначення та обмеження політичної діяльності.
| Категорія | Типові посади | Освіта / ранги | Орієнтовна чисельність (2026) |
|---|---|---|---|
| «А» — вищий корпус | Державні секретарі міністерств, керівники ЦОВВ, які не є членами уряду, керівники апаратів вищих судів, керівники державної служби в органах загальнодержавної юрисдикції | Магістр; ранги 1–3 | Близько 230 фактично зайнятих посад |
| «Б» — керівна ланка | Керівники територіальних органів і самостійних структурних підрозділів, їхні заступники, керівники апаратів місцевих держадміністрацій | Магістр; ранги 3–6 | Близько 39 тисяч фактично працюючих |
| «В» — фахівці | Головні, провідні спеціалісти та спеціалісти, інші посади, не віднесені до «А» і «Б» | Бакалавр або молодший бакалавр; ранги 6–9 | Понад 115 тисяч фактично працюючих |
Джерела даних таблиці: Закон № 889-VIII (zakon.rada.gov.ua) та квартальна статистика НАДС (nads.gov.ua) станом на 30 червня 2026 року. Кількість посад за штатом вища за фактичну зайнятість: вакансії, відпустки для догляду за дитиною та мобілізація зменшують число тих, хто реально виконує обов’язки.
Кількість посад категорій «А» і «Б» в одному органі не повинна перевищувати третини штатної чисельності. Це обмеження стримує роздування керівної вертикалі.
З 2024–2026 років посади класифікують ще й за сім’ями та рівнями (Каталог типових посад). Сім’я описує функціональний напрям — від адміністративного керівництва до фінансів чи цивільного захисту. Рівень відображає складність і відповідальність. Класифікаційний код впливає на оплату праці, але не змінює сам факт належності особи до державних службовців.
Хто має право вступити на державну службу
Стаття 19 Закону встановлює позитивні вимоги і негативні перешкоди. Право мають повнолітні громадяни України, які володіють державною мовою на рівні, визначеному Національною комісією зі стандартів державної мови, і мають відповідний ступінь вищої освіти.
На службу не може вступити особа, яку визнано недієздатною або обмежено дієздатною; яка має непогашену чи незняту судимість за умисне кримінальне правопорушення; яку судом позбавлено права виконувати функції держави; яка протягом трьох років після набрання законної сили рішенням суду зазнала адміністративного стягнення за пов’язане з корупцією правопорушення; яка має громадянство іншої держави; яка не пройшла спеціальну перевірку або не дала згоду на неї; яка підпадає під заборону Закону України «Про очищення влади».
Для першого вступу чоловіка віком до 60 років Закон містить окрему умову щодо проходження військової служби, служби в резерві, служби в органах забезпечення національної безпеки і оборони або військової підготовки за програмою офіцерів запасу, з установленими законом винятками. Ця норма застосовується саме до першого вступу, а не до всіх кадрових процедур.
Вступ відбувається за конкурсом, крім випадків, прямо названих законом. Особа, яка вступає вперше, набуває статусу з дня публічного складення Присяги державного службовця. При повторному призначенні статус виникає з дня призначення.
Політична неупередженість і суміжні статуси
Принцип політичної неупередженості — одна з підстав, через які політичні посади виведено за межі державної служби. Державний службовець категорії «А» не має права бути членом політичної партії. Для категорій «Б» і «В» членство в партії не заборонене автоматично, але заборонено обіймати посади в керівних органах партії, демонструвати політичні погляди під час виконання обов’язків і вчиняти дії, що свідчать про особливе ставлення до певної політичної сили.
Державний службовець і суб’єкт відповідальності за корупційні правопорушення — різні кола осіб. Закон України «Про запобігання корупції» охоплює також посадових осіб місцевого самоврядування, військових посадових осіб, суддів і низку інших категорій, які не є державними службовцями.
Кодекс адміністративного судочинства України оперує поняттям «публічна служба». Воно включає діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійну діяльність суддів і прокурорів, військову службу, іншу державну службу, патронатну службу та службу в органах місцевого самоврядування. Спори цих осіб можуть розглядатися за правилами публічної служби, навіть якщо Закон № 889-VIII на них не поширюється.
Державна служба і місцеве самоврядування
Після набрання чинності Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 року № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування більше не вважається державною службою. Посадова особа місцевого самоврядування діє від імені територіальної громади, отримує оплату з місцевого бюджету і має власні категорії посад та ранги.
На практиці плутанина виникає в районних і обласних центрах, де в одному будинку можуть працювати і місцева державна адміністрація, і виконавчий комітет ради. Працівник адміністрації на посаді державної служби — державний службовець. Начальник управління міської ради — посадова особа місцевого самоврядування. Обидва можуть видавати рішення, що зачіпають громадян, але правовий режим служби, конкурс, оцінювання, дисциплінарна відповідальність і пенсійні правила різні.
Перехід з однієї системи на іншу не є автоматичним збереженням статусу. Ранг, набутий у місцевому самоврядуванні, може враховуватися при призначенні на державну службу лише в межах спеціальних перехідних норм і судової практики Верховного Суду, а не за загальним правилом «прирівнювання».
Як перевірити статус конкретної посади
Для громадянина, який звертається до органу, юридичне значення має не ярлик «держслужбовець», а наявність владних повноважень у конкретної посадової особи. Для самої особи статус важливий через конкурс, декларацію, обмеження сумісництва, дисциплінарну процедуру, ранги й умови оплати.
- Перевірте штатний розпис і назву посади: чи віднесена вона до посад державної служби, а не до посад з обслуговування чи патронатної служби.
- З’ясуйте джерело фінансування заробітної плати: державний бюджет для державної служби, місцевий — для служби в органах місцевого самоврядування.
- Подивіться категорію («А», «Б», «В») і класифікаційний код, якщо орган уже провів класифікацію посад.
- Окремо перевірте, чи не підпадає посада під винятки частини третьої статті 3 Закону № 889-VIII.
У нашій практиці розбору кадрових документів найчастіша помилка полягає в ототожненні будь-якого працівника органу влади з державним службовцем. Друга — у змішуванні антикорупційного статусу декларанта зі статусом державного службовця. Третя — у припущенні, що вчитель державної школи, лікар державної лікарні чи інженер державного підприємства автоматично належать до державної служби. Закон цього не передбачає.
Для претендента на посаду має значення ще й відповідність спеціальним вимогам конкретного органу: напрям освіти, досвід, володіння іноземною мовою для окремих посад категорії «А», відсутність конфлікту інтересів. Загальні умови статті 19 — лише перший фільтр.
Статус державного службовця виникає не з факту роботи «на державу», а з призначення на посаду державної служби та виконання встановлених для неї повноважень у межах Закону № 889-VIII.
Кількісний склад служби змінюється щокварталу. Після 2022 року фактична чисельність зменшилася порівняно з довоєнним рівнем близько 171,5 тисячі осіб, водночас органи фіксують стійкий дефіцит фахівців і десятки тисяч вакансій. Це не змінює правову формулу: державний службовець — вузька, точно описана законом категорія публічних службовців, а не будь-яка людина з перепусткою до державного приміщення.
