Коли Україна увійшла в СРСР: дата і межі факту

Україна увійшла до складу СРСР 30 грудня 1922 року — саме цього дня І з’їзд Рад у Москві затвердив Декларацію і Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР) стала однією з чотирьох республік-засновниць разом із РСФРР, Білоруською СРР і Закавказькою СФРР.

Коротка дата, втім, ховає три різні події. Радянську владу на більшій частині українських земель установили ще в 1919 році. Військово-господарський союз із Росією оформили договором 28 грудня 1920 року. А законодавче закріплення членства в тексті конституції УСРР завершили лише в травні 1925-го. Плутанина між цими віхами і породжує більшість помилок у підручниках, статтях і сімейних суперечках.

Окремо варто тримати в голові межу карти. У 1922 році до Союзу ввійшла не сучасна Україна, а радянська республіка з центром у Харкові: без Галичини, Волині, Буковини, Закарпаття і Криму. Ці території опинилися в складі УРСР пізніше — у 1939, 1940, 1945 і 1954 роках.

Три дати замість однієї: що саме запитують

Запит «коли Україна увійшла в СРСР» у пошуку звучить як одне питання, а відповіді розходяться, бо люди мають на увазі різні речі. Шкільний підручник чекає на 30 грудня 1922 року. Юрист дивиться на момент, коли статус закріпили в конституції республіки. Краєзнавець із Львова справедливо заперечить, що його місто в той день узагалі не було під радянською владою.

Перша дата — 10 березня 1919 року. III Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові ухвалив конституцію Української Соціалістичної Радянської Республіки. Формальне проголошення радянської республіки історики також прив’язують до 6–14 січня і березня 1919-го: саме тоді після чергового наступу Червоної армії більшовики закріпили владу на значній частині території колишньої УНР. Це ще не СРСР. Союзу як держави не існувало. УСРР вважалася формально окремою республікою, хоча армія, партія і фінанси вже тягнулися до Москви.

Друга дата — 30 грудня 1922 року. І Всесоюзний з’їзд Рад затвердив Декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. Саме її фіксують енциклопедії, довідники й шкільні програми як день входження України до складу Союзу. Українську делегацію представляли, зокрема, Григорій Петровський і Михайло Фрунзе. Договір набув чинності з моменту затвердження з’їздом.

Третя дата — травень 1925 року. IX Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст конституції УСРР, у якому членство в Союзі було прописане вже на рівні республіканського основного закону. До того статус фіксували союзні акти 1922-го і Конституція СРСР від 31 січня 1924 року. Для практичної відповіді на пошуковий запит достатньо 30 грудня 1922-го. Для точної розмови про правовий ланцюжок потрібні всі три.

Не УНР, а УСРР: хто підписував союзні папери

У Союз увійшла не Українська Народна Республіка. УНР, проголошена універсалами Центральної Ради в 1917–1918 роках, вела війну з більшовицькою Росією і не підписувала жодного документа про входження до СРСР. Її державність згасла під тиском Червоної армії, польсько-радянської війни і внутрішнього розколу до 1921 року. Ризький мир 18 березня 1921 року між РСФРР, УСРР і Польщею закріпив поділ українських земель: захід відійшов Польщі, схід лишився під радянською владою.

Суб’єктом договору 1922 року була Українська Соціалістична Радянська Республіка — державне утворення, створене більшовиками на території, яку вони контролювали. До 1936–1937 років офіційна назва звучала саме так: УСРР. Назва «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (УРСР) закріпилася після конституції 1937 року, услід за союзною конституцією 1936-го. Плутанина абревіатур у статтях — не дрібниця. Вона стирає різницю між державою, яку більшовики знищили, і республікою, яку вони самі створили.

Столицею УСРР у 1919–1934 роках був Харків. Київ повернули в статус столиці лише 1934-го, коли радянська влада вже не боялася «петлюрівського» міста так, як на початку 1920-х. Ця деталь добре показує, наскільки політичним був сам проєкт республіки: географічний центр українських земель і адміністративний центр радянської України довго не збігалися.

До грудня 1922-го суверенітет уже був формальним

Грудень 1922 року виглядає різким зламом лише на календарі. Фактичне підпорядкування почалося раніше, і союзний договір радше зафіксував те, що вже працювало через партію та спільні наркомати.

1 червня 1919 року ВЦВК РСФРР за участі представників України, Білорусі, Латвії, Литви і Криму проголосив воєнний союз радянських республік. Формально — на час «соціалістичної оборонної війни». На практиці єдине командування, спільні фінанси і злитий апарат стали першим кроком до унітарної держави. Українські комісаріати військових справ, шляхів, фінансів і праці підпорядкували відповідним російським.

28 грудня 1920 року в Москві підписали Союзний робітничо-селянський договір між РСФРР і УСРР. З російського боку — Володимир Ленін і Георгій Чичерін, з українського — голова Раднаркому УСРР Християн Раковський. Документ оформлював воєнний і господарський союз: спільні наркомати, координація зовнішньої торгівлі, єдина грошова і митна політика. Республіка зберігала назву і формальне право на власні органи, але ключові важелі вже лежали поза Харковом.

Паралельно працював інший механізм, важливіший за будь-який договір. Комуністична партія (більшовиків) України була обласною організацією РКП(б), а не самостійною партією. Рішення політбюро в Москві виконувалися в Харкові без процедури «міжнародної угоди». Саме тому історики називають суверенітет УСРР 1919–1922 років номінальним: прапор і герб були, а суб’єктність у війні, грошах і кадрах — ні.

У 1922 році Йосип Сталін просував план «автономізації»: республіки мали увійти до РСФРР як автономії. Ленін цей варіант відхилив і наполіг на формально рівноправному союзі, де Росія теж є однією з республік, а не метрополією. Перемогла ленінська схема. Вона дала Україні статус співзасновниці, а не губернії. Водночас союзні органи швидко успадкували апарат РСФРР, тож рівність лишилася на папері декларації.

З’їзд 30 грудня і що передали центру

10–14 грудня 1922 року VII Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові схвалив вступ до Союзу і обрав делегацію на загальносоюзний з’їзд. 29 грудня в Москві конференція делегацій чотирьох республік погодила тексти. Наступного дня І з’їзд Рад СРСР затвердив Декларацію і Договір.

Договір передавав Союзу в особі його верховних органів представництво в міжнародних справах, зміну зовнішніх кордонів, прийняття нових республік, оголошення війни і укладення миру, єдині збройні сили, зовнішню торгівлю, транспорт і зв’язок, грошову систему, основи народногосподарського плану і загальносоюзний бюджет. Республікам лишали внутрішнє управління, освіту, охорону здоров’я, землеустрій у межах союзних засад і власні бюджети — які, втім, були частиною союзного.

Декларація проголошувала добровільність об’єднання і право вільного виходу. Це формулювання потім перейшло до Конституції СРСР 1924 року і в усіх наступних редакціях аж до 1977-го. Процедури виходу не існувало. Рішення такого масштабу могло пройти лише через компартію, а партія вихід не допускала. Право лишалося політичною вітриною — до грудня 1991 року, коли на нього послалися республіки-засновниці, розпускаючи Союз.

Є й вужчий юридичний нюанс, який фіксує українська Вікіпедія з посиланням на постанову VII з’їзду. Делегатів від УСРР уповноважили насамперед доопрацювати і затвердити союзну конституцію, а не самостійно підписати міжнародний договір у класичному сенсі. Договір затвердили «в основному» і відправили на додаткове узгодження; остаточну форму він отримав уже як розділ Конституції СРСР 31 січня 1924 року. Більшість істориків і всі шкільні курси все одно датують входження 30 грудня 1922-го, бо саме цей день держави визнають днем утворення СРСР. Нюанс важливий для юридичної дискусії, а не для зміни календарної відповіді.

Яку дату називати в якому контексті

Одна таблиця знімає більшість побутових суперечок. Вона розрізняє проголошення радянської республіки, союзні акти і пізніше розширення території.

Дати зведено за енциклопедичними довідками і шкільними курсами історії України; юридичний нюанс щодо мандата делегатів 1922 року наведено в українській Вікіпедії.

П’ять стійких помилок про «входження»

Перша: «Україна добровільно увійшла в СРСР як незалежна держава». Формула договору справді говорить про добровільність і рівноправність. Рішення ухвалювали з’їзди Рад, сформовані більшовицькою партією після перемоги у війні 1917–1921 років. УНР до столу не запрошували. Опозиційні партії, повстанські республіки Холодного Яру, уряди в екзилі не мали голосу. Добровільність тут — характеристика процедури всередині радянської системи, а не всеукраїнського референдуму.

Друга: «Уся Україна стала радянською в 1922-му». Ні. Галичина і Західна Волинь лишалися в Польщі до вересня 1939 року. Північна Буковина і Хотинщина — у Румунії до червня 1940-го. Закарпаття — у Чехословаччині, потім в Угорщині, і ввійшло до УРСР 1945-го. Крим до 1954 року був у складі РРФСР. Людина, яка каже «моя родина ввійшла в СРСР у 1922-му», з Тернополя чи Ужгорода описує чужу хронологію.

Третя: плутанина 1919 і 1922 років. 1919-й — це народження УСРР. 1922-й — це народження СРСР, до якого УСРР увійшла співзасновницею. Статті, які пишуть «Україна вступила в СРСР у 1919 році», змішують дві різні держави.

Четверта: «УСРР і УРСР — різні республіки». Це одна й та сама республіка з перейменованою назвою. Зміна 1936–1937 років була частиною загальносоюзної конституційної реформи, а не новим входженням.

П’ята: «право на вихід було фікцією від початку і ніколи не спрацювало». Фікцією воно було протягом десятиліть, бо механізму не існувало, а партія блокувала будь-яку сецесію. Але саме норма договору 1922 року і пізніших конституцій стала формальною опорою для Біловезької угоди 8 грудня 1991 року. Україна, Білорусь і Росія як республіки-засновниці констатували, що СРСР як суб’єкт міжнародного права припиняє існування. Юридична вітрина 1922-го спрацювала лише на фіналі.

Територія 1922 року — не карта сучасної України

Кордон УСРР на момент утворення СРСР приблизно збігався з лінією Ризького миру. На заході — Польща. На південному заході — румунська Бессарабія і Буковина. Кримський півострів залишався в РСФРР. На сході й півночі межа з Росією і Білоруссю ще уточнювалася: у 1924–1925 роках до РСФРР відійшли Таганрозька і Шахтинська округи, частину поліських повітів передали Білорусі, натомість УСРР отримала інші прикордонні ділянки. Обмін ішов за господарською логікою центру, а не за етнічною картою.

Кубань, де українці становили значну частку населення, до УСРР не увійшла. Її лишили в складі РРФСР, а подальша адміністративна і мовна політика розмила українську присутність. Цей епізод рідко потрапляє в короткі відповіді про «дату вступу», хоча саме він показує: межі республіки креслила Москва, а не принцип самовизначення.

Пізніші прирощення часто помилково зливають із 1922 роком. 1 листопада 1939 року Верховна Рада СРСР ухвалила закон про включення Західної України до УРСР після поділу Польщі за пактом Молотова–Ріббентропа. 1940-го приєднали Північну Буковину і частину Бессарабії. 1945-го — Закарпаття за договором із Чехословаччиною. 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР передала Кримську область зі складу РРФСР до УРСР. Жодна з цих дат не є датою «входження України в СРСР». Це зміна території республіки, яка вже перебувала в Союзі.

Що змінилось після вступу і чого не змінилось

На папері УСРР отримала місце в ЦВК Союзу, власний бюджет як частину союзного і формальне право виходу. Григорій Петровський став одним із співголів союзного ЦВК. У зовнішньополітичному протоколі республіка ще кілька років зберігала окремі ознаки суб’єкта: до середини 1920-х існував наркомат закордонних справ УСРР, вона укладала окремі угоди. Потім цю лінію згорнули. Єдина зовнішня політика, єдина армія і єдина партія зробили республіканський суверенітет декорацією.

Для села і міста грудень 1922-го майже нічого не змінив проти 1921-го. Воєнний комунізм уже змінився непом. Голод 1921–1923 років на півдні України ішов своєю траєкторією і не був наслідком союзного договору. Українізація 1923–1932 років — політика коренізації, яку центр санкціонував, щоб укорінити радянську владу через українську мову, школу і кадри. Її згорнули на початку 1930-х, разом із колективізацією і Голодомором 1932–1933 років. Ці катастрофи стали можливими саме тому, що рішення про хлібозаготівлі ухвалювали в Москві, а республіканський уряд їх виконував.

З практики архівних публікацій і шкільних курсів видно одну стійку закономірність. Формальні права республіки розширювали тоді, коли центру потрібна була лояльність еліт і селян, і звужували, щойно з’являвся конфлікт інтересів. Право на вихід не скасовували ніколи. Скористатися ним не давали до моменту, коли сама союзна конструкція розвалилася.

Від договору 1922-го до виходу 1991-го

УРСР проіснувала в складі СРСР до 24 серпня 1991 року, коли Верховна Рада ухвалила Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991-го це рішення підтвердив всеукраїнський референдум. 8 грудня керівники України, Білорусі та Росії підписали Біловезьку угоду, пославшись на те, що республіки-засновниці припиняють існування Союзу. Формальний ланцюжок, відкритий 30 грудня 1922 року, замкнувся через 69 років.

Окремий парадокс радянської конструкції — членство УРСР в ООН з 24 жовтня 1945 року. Республіка була співзасновницею організації разом із СРСР і БРСР, хоча власної зовнішньої політики не мала. Сталін продав цю схему союзникам як розширення радянського голосу. Для української дипломатії 1991 року цей статус став несподіваним активом: держава вже сиділа в міжнародній організації, коли проголосила незалежність.

Тож відповідь на запит тримається на одній даті і кількох межах. Україна увійшла в СРСР 30 грудня 1922 року як Українська Соціалістична Радянська Республіка, співзасновниця Союзу. До цієї дати суверенітет уже був зрізаний договорами 1919 і 1920 років. Після неї членство закріпили конституції 1924 і 1925 років. Територія тогочасної УСРР не збігалася з сучасною Україною. А право виходу, записане в договорі як гарантія добровільності, лишалося неробочим, доки сам Союз не дійшов до розпаду.