Внутрішньо переміщені особи: статус, права і підтримка

Внутрішньо переміщені особи — це люди, яких змусили покинути дім через війну, окупацію, насильство чи катастрофу, але які залишаються в межах власної країни. В українському законодавстві це окрема категорія з довідкою про облік, доступом до виплат, житлових програм і місцевого самоврядування. Станом на середину 2026 року в Україні де-факто перебуває близько 3,9 мільйона таких осіб.

Ключова відмінність від біженця — державний кордон: внутрішнє переміщення не створює окремого міжнародного статусу, а покладає захист на державу громадянства. Для людини це означає збереження громадянських прав і водночас потребу самостійно проходити облік, підтверджувати місце перебування та орієнтуватися в умовах допомоги, які змінюються щороку.

Практичний сенс статусу сьогодні — не лише грошова підтримка 2 000 і 3 000 гривень, а можливість бути визнаним жителем громади, де людина фактично мешкає, і користуватися місцевими програмами нарівні з тими, хто має тут реєстрацію.

Вимушений від’їзд із власної квартири чи села рідко виглядає як «переїзд». Це рвучкий розрив із роботою, школою, лікарем і сусідами, після якого людина опиняється в іншому місті з паспортом тієї ж держави, але без звичного кола підтримки. Саме таких людей міжнародне право і український закон називають внутрішньо переміщеними особами.

Що таке внутрішньо переміщена особа за міжнародним і українським правом

Керівні принципи щодо внутрішнього переміщення, представлені Комісії ООН з прав людини у 1998 році, описують внутрішньо переміщених осіб як людей або групи людей, яких змусили втекти чи залишити дім через збройний конфлікт, масове насильство, порушення прав людини або стихійні й техногенні лиха і які не перетнули міжнародно визнаний державний кордон. Визначення описове, а не статусне: воно не дає окремої «ліцензії» на захист, бо людина й так залишається громадянином або постійним жителем своєї країни.

Український Закон «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII від 20 жовтня 2014 року конкретизує цю формулу. Внутрішньо переміщеною особою визнається громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка законно перебуває в Україні й має право на постійне проживання, якщо її змусили покинути місце проживання через збройний конфлікт, тимчасову окупацію, насильство, порушення прав людини чи надзвичайну ситуацію природного чи техногенного характеру. Адресою покинутого житла вважається адреса на момент виникнення цих обставин.

Перша велика хвиля внутрішнього переміщення в незалежній Україні була пов’язана з аварією на Чорнобильській АЕС. Масовим і тривалим явищем воно стало після 2014 року — анексії Криму та війни на Донбасі — і різко зросло після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.

Чим внутрішньо переміщена особа відрізняється від біженця

Біженець перетинає кордон і підпадає під Конвенцію 1951 року та мандат УВКБ ООН. Внутрішньо переміщена особа залишається під юрисдикцією власної держави. Це не формальність: саме уряд відповідає за житло, соціальні виплати, освіту дітей і безпеку, навіть коли частина території окупована.

На практиці межа буває рухомою. Людина може виїхати за кордон, повернутися і знову стати внутрішньо переміщеною, якщо рідне місто лишається небезпечним. За оцінками Міжнародної організації з міграції, частина нинішніх внутрішньо переміщених осіб в Україні раніше вже була за кордоном.

Дані узагальнено за Керівними принципами щодо внутрішнього переміщення та Законом України № 1706-VII.

Скільки внутрішньо переміщених осіб в Україні у 2026 році

За оцінками Міжнародної організації з міграції, у червні 2026 року в Україні залишалося близько 3,9 мільйона внутрішньо переміщених осіб — орієнтовно 12–12,5% населення. Майже сім із десяти перебувають поза домом понад два роки. Нові виїзди не припинилися: лише за січень–червень 2026 року змушені були залишити житло ще близько 132 тисяч людей.

Більше половини — близько 2,15 мільйона, або 56% — походять із територій, які на момент опитування були повністю або частково окуповані. Найбільше внутрішньо переміщених осіб проживає в Дніпропетровській і Харківській областях, далі — Київ і Київська область. Найпоширеніше місце походження — Донецька область.

Стабільна частка переселенців у населенні не означає стабільних умов життя: 87% домогосподарств внутрішньо переміщених осіб повідомляли про фінансові труднощі й змушені були витрачати заощадження, скорочувати комунальні платежі або витрати на лікування.

Паралельно зростає кількість тих, хто повернувся до звичного місця проживання: за різними раундами опитувань МОМ у 2025–2026 роках оцінка поверненців сягала 4,2–4,4 мільйона. Повернення часто відбувається не в зруйноване село, а в інше місто тієї ж області або в Київ.

Як отримати довідку внутрішньо переміщеної особи

Факт внутрішнього переміщення підтверджує довідка про взяття на облік. Вона діє безстроково, доки її не скасують з підстав, передбачених законом. Оформити її можна в застосунку «Дія», у ЦНАПі, органі соціального захисту або у виконавчому органі місцевої ради.

Онлайн-шлях найшвидший, якщо в профілі «Дії» є біометричний паспорт або ID-картка. Потрібно вказати фактичну адресу перебування й підтвердити її геолокацією. Довідка з’являється серед електронних документів і має ту саму юридичну силу, що й паперова. Для дітей дані часто підтягуються автоматично зі свідоцтва про народження.

Офлайн звернення потрібне, якщо немає біометрії в застосунку, якщо людина перемістилася в межах того самого населеного пункту або якщо треба підтвердити проживання документами без прописки в паспорті — трудовою книжкою, військовим квитком, медичними чи освітніми паперами.

Важливий обов’язок, який легко пропустити: про зміну місця проживання треба повідомити орган соціального захисту за новою адресою протягом 10 днів після прибуття. Без цього можна втратити виплати або зіткнутися з відмовою в послугах.

Грошова допомога, житло і зайнятість

Базова допомога на проживання у 2026 році залишається 2 000 гривень на дорослого і 3 000 гривень на дитину або особу з інвалідністю. Призначають її на шість місяців сім’ї, яка вперше звертається. Далі виплату можна продовжувати, якщо середньомісячний сукупний дохід на одну особу не перевищує чотирьох прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність. З 1 січня 2026 року цей поріг становить 10 380 гривень.

Уряд збільшував максимальну кількість шестимісячних періодів; восени 2026 року підтримку знову продовжили ще на один такий період. Для частини категорій — пенсіонерів із пенсією в межах порогу, осіб з інвалідністю I–II групи, дітей з інвалідністю — допомогу можуть продовжувати без повного розрахунку сімейного доходу. Для дітей умови протягом 2026 року пом’якшували: виплату на дитину частіше призначають незалежно від доходів батьків, якщо виконуються майнові критерії та дитина фактично перебуває або навчається за місцем обліку.

Орієнтири зібрано за роз’ясненнями Пенсійного фонду України та Міністерства соціальної політики України.

Житло лишається найгострішою потребою. Частина родин знімає квартиру, частина живе у знайомих, частина — у модульних містечках чи гуртожитках. Компенсація власникам, які безоплатно приймають переселенців, і державні житлові програми не закривають попит повністю. У практиці юристів, які супроводжують внутрішньо переміщених осіб, найчастіше саме оренда «з’їдає» більшість допомоги.

Ринок праці поступово відкривається. Державна служба зайнятості за сім місяців 2026 року надала послуги десяткам тисяч внутрішньо переміщених українців; приблизно кожна третя звернена особа знаходила роботу. Найактивніше центри працювали в Дніпропетровській, Харківській і Запорізькій областях. Навчання, громадські та суспільно корисні роботи лишаються додатковим інструментом, коли кваліфікація не збігається з місцевим ринком.

Участь у житті громади після закону 3703-IX

З 8 січня 2025 року набрав чинності Закон № 3703-IX про народовладдя на рівні місцевого самоврядування. Він визнає жителем територіальної громади не лише особу з задекларованою чи зареєстрованою адресою, а й внутрішньо переміщену особу, чиє фактичне перебування підтверджене довідкою про облік.

Це змінює повсякденну політику міста чи села. Переселенець отримує доступ до місцевих програм — житлових, освітніх, медичних — і може брати участь у громадських слуханнях, місцевих ініціативах, загальних зборах, плануванні бюджету. У нашій практиці супроводу сімей ми стикалися з випадками, коли саме довідка ВПО відкривала чергу в садок або місцеву компенсацію на оренду, яку раніше «не бачили» через відсутність прописки.

Довідка про облік внутрішньо переміщеної особи після 2025 року — це вже не лише квиток до соціальної допомоги, а документ, який юридично вписує людину в громаду, де вона реально живе.

Поради, які реально заощаджують час і гроші

• Оновлюйте адресу в обліку одразу після переїзду. Десять днів — короткий строк, а перевірка фактичного проживання стає жорсткішою.
• Перед продовженням допомоги зберіть дані про доходи всіх членів сім’ї за три місяці. Поріг 10 380 гривень рахують на одну особу, але до складу сім’ї входять не всі родичі — уточнюйте перелік у ПФУ.
• Не купуйте дороге авто молодше п’яти років і не робіть великих одноразових покупок перед поданням заяви: майнові критерії можуть перекрити право на виплату навіть при скромній зарплаті.
• Зберігайте електронну довідку в «Дії» і водночас знайте, де взяти паперовий примірник. Деякі роботодавці, школи й лікарні досі просять роздруківку.
• Якщо житло зруйноване або лишилося на окупованій території, фіксуйте це окремо: компенсаційні та житлові програми часто вимагають підтвердження саме цього факту, а не лише статусу ВПО.
• Дітям оформлюйте облік разом із дорослими. Народжена вже після переміщення дитина сама по собі не вважається внутрішньо переміщеною особою, але держава враховує факт народження при підтримці сім’ї.

Довгострокові рішення замість безкінечного «тимчасового»

Керівні принципи ООН окремо наголошують: внутрішньо переміщена особа має право на добровільне, безпечне і гідне повернення, інтеграцію на новому місці або переселення в іншу частину країни. Жоден із цих шляхів не можна нав’язувати. В українських реаліях 2026 року інтеграція на новому місці стає дедалі частішим вибором: частка тих, хто хоче залишатися там, де живе зараз, за опитуваннями МОМ зростала протягом року.

Повернення можливе лише туди, де є житло, робота, школа і відносна безпека. Для людей з окупованих районів цей варіант часто закритий на невизначений час. Тоді головним завданням держави і громад стає не «утримати статус», а дати постійне житло, роботу й політичний голос у новому місті.

Глобальний фон теж не втішний: за даними УВКБ ООН, на кінець 2025 року у світі налічувалося 68,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Україна в цьому списку — одна з країн, де внутрішнє переміщення одночасно масове, затяжне і тісно переплетене з бойовими діями на власній території.

Людина з довідкою ВПО не перестає бути сусідом, працівником, батьком чи виборцем. Статус фіксує втрату дому, але не скасовує права будувати життя там, де зараз стоїть ліжко і лежать шкільні зошити. Чим точніше людина знає свої документи, строки повідомлень і місцеві програми, тим менше ця втрата керує її наступними роками.