Чи потрібно відпрацьовувати 2 тижні при звільненні

Двотижневий строк при звільненні за власним бажанням у багатьох працівників асоціюється з обов’язковим фізичним перебуванням на робочому місці. Законодавство України формулює правило інакше: працівник, який працює за безстроковим трудовим договором, має право розірвати його, письмово попередивши роботодавця за два тижні. Термін «відпрацювання» у Кодексі законів про працю України відсутній і є побутовим.

У випадках, коли звільнення зумовлене неможливістю продовжувати роботу через поважні причини, роботодавець зобов’язаний розірвати договір у строк, зазначений у заяві. Додаткові можливості скоротити або обійти строк попередження передбачені в умовах воєнного стану та за наявності порушень з боку роботодавця. Працівник протягом строку попередження продовжує виконувати обов’язки, якщо сторони не домовилися про інше або якщо відсутність не підтверджена законними підставами.

Головна відмінність полягає в тому, що закон вимагає попередження, а не обов’язкового щоденного виходу на роботу протягом цих чотирнадцяти календарних днів.

Що насправді вимагає стаття 38 КЗпП

Стаття 38 Кодексу законів про працю України регулює розірвання безстрокового трудового договору з ініціативи працівника. Норма встановлює право попередити роботодавця письмово за два тижні. Це попередження дає роботодавцю час підготуватися до заміни, а працівнику — можливість відкликати заяву до закінчення строку, якщо обставини змінилися.

Формулювання «попередивши» не містить вимоги фізичної присутності на робочому місці кожен день періоду. Працівник може перебувати у відпустці, на лікарняному або в інших законних підставах відсутності, і це не зупиняє перебіг строку попередження. Якщо сторони домовляються про більш ранню дату звільнення, навіть за звичайною заявою без поважних причин, це також допустимо.

Для строкових трудових договорів застосовуються окремі правила статті 39 КЗпП. Дострокове розірвання такого договору можливе за згодою сторін або за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 38, а також у разі хвороби чи інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи.

Як правильно рахувати двотижневий строк попередження

Строк попередження обчислюється в календарних днях. Відлік починається з дня, що настає за днем фактичного попередження роботодавця. Датою попередження вважається день реєстрації заяви в канцелярії або день вручення рекомендованого листа, якщо заяву надіслано поштою.

Якщо заяву подано в понеділок, останнім днем двотижневого строку стане понеділок через два тижні. Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня згідно зі статтею 241-1 КЗпП. Коли останній день строку припадає на вихідний або святковий день, днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

Працівник може не вказувати конкретну дату звільнення в заяві. У такому разі дата визначається автоматично після спливу двох тижнів з моменту отримання заяви. Якщо працівник після закінчення строку продовжує працювати і не наполягає на звільненні, роботодавець не має права звільнити його за раніше поданою заявою, крім випадків, коли на місце вже запрошено іншого працівника, якому законодавство не дозволяє відмовити.

Випадки, коли звільнення можливе без двотижневого попередження

Частина перша статті 38 КЗпП містить перелік ситуацій, коли роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Перелік не є вичерпним і включає як конкретні підстави, так і інші поважні причини.

• Переїзд на нове місце проживання.
• Переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість.
• Вступ до закладу освіти.
• Неможливість проживання в даній місцевості, підтверджена медичним висновком.
• Вагітність.
• Догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю.
• Догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи.
• Вихід на пенсію.
• Прийняття на роботу за конкурсом.

Кожну з цих причин доцільно підтвердити документами. Без документального підтвердження роботодавець може вимагати дотримання загального строку попередження. Водночас судова практика зазвичай стає на бік працівника, якщо причина об’єктивно підтверджена.

Окреме правило діє в умовах воєнного стану. Відповідно до статті 4 Закону України № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», якщо в районі розташування підприємства ведуться бойові дії та існує загроза для життя і здоров’я працівника, він може розірвати трудовий договір у строк, зазначений у заяві. Виняток становлять випадки примусового залучення до суспільно корисних робіт та роботи на об’єктах критичної інфраструктури.

Працівник також має право визначити дату звільнення самостійно, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, вчиняв мобінг або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Для зручності порівняння основних сценаріїв наведено таблицю.

Дані таблиці базуються на положеннях Кодексу законів про працю України (zakon.rada.gov.ua) та роз’ясненнях Державної служби України з питань праці.

Оформлення заяви та практичні кроки

Заява про звільнення складається в письмовій формі. У ній зазначають посаду та прізвище керівника, власні дані, прохання звільнити за власним бажанням із зазначенням дати (якщо вона визначається працівником) та посилання на статтю 38 КЗпП. За наявності поважної причини її вказують у тексті заяви та додають підтвердні документи.

Найбезпечніший спосіб подання — особисто з отриманням відмітки про реєстрацію на другому примірнику. Якщо роботодавець відмовляється приймати заяву, її можна надіслати рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення. Електронна подача можлива, якщо на підприємстві запроваджено електронний документообіг.

Протягом строку попередження працівник має право відкликати заяву. Відкликання також оформлюється письмово. Роботодавець не може відмовити у прийнятті заяви про звільнення, оскільки це одностороннє волевиявлення працівника.

Типові помилки при звільненні

• Плутанина між «попередженням» і «відпрацюванням». Закон не вимагає щоденного виходу на роботу, але самовільний невихід без законних підстав може бути кваліфікований як прогул.
• Відсутність документального підтвердження поважної причини. У такому разі роботодавець має право наполягати на двотижневому строку.
• Неправильне обчислення строку. Відлік починається з наступного дня після отримання заяви, а не з дати, зазначеної в тексті.
• Відсутність копії заяви з відміткою про прийняття. Це ускладнює доведення факту попередження у разі спору.
• Ігнорування можливості відкликати заяву. Працівник зберігає це право до закінчення строку попередження.

Уникнення цих помилок зменшує ризик трудових спорів і забезпечує своєчасне оформлення звільнення.

Права працівника протягом строку попередження та розрахунок

Протягом двотижневого строку працівник продовжує виконувати трудові обов’язки, якщо не перебуває у відпустці, на лікарняному чи в іншій законній відсутності. Роботодавець не має права вимагати пошуку заміни як умови звільнення — це не передбачено законом.

У день звільнення роботодавець зобов’язаний провести повний розрахунок: виплатити заробітну плату за відпрацьований час, компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки та інші належні суми. Затримка розрахунку тягне відповідальність у вигляді середнього заробітку за час затримки, але не більше ніж за шість місяців.

Якщо працівник після спливу строку попередження продовжує працювати і не вимагає звільнення, трудові відносини тривають далі, а попередня заява втрачає силу, крім виняткових випадків запрошення заміни.

У разі відмови роботодавця звільнити у встановлений строк працівник може звернутися до Державної служби України з питань праці або до суду. Позовна давність за трудовими спорами становить три місяці. Правильно оформлена заява та збережені докази її подання значно підвищують шанси на захист прав.