Що таке Іскандер: оперативно-тактичний комплекс 9К720

«Іскандер» — це сімейство російських оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК) індексу 9К720 (за класифікацією НАТО — SS-26 Stone). Комплекс призначений для ураження малорозмірних і площинних цілей у глибині оперативної побудови військ противника на відстанях до кількох сотень кілометрів за допомогою квазібалістичних або крилатих ракет у звичайному чи спеціальному спорядженні. Система відрізняється високою мобільністю, коротким часом підготовки до пуску та здатністю маневрувати на траєкторії.

Розробка велася в Конструкторському бюро машинобудування (КБМ) у Коломні під керівництвом Сергія Непобєдімого з кінця 1980-х років як розвиток і заміна ОТРК «Ока». На озброєння російської армії комплекс прийняли в 2006 році після серійного виробництва, що стартувало роком раніше. Станом на 2026 рік «Іскандер» залишається одним із ключових засобів оперативно-тактичного ураження російських ракетних бригад і активно застосовується в бойових умовах.

Офіційно заявлена дальність балістичних ракет комплексу становить до 500 км, однак дані Головного управління розвідки Міноборони України на порталі War&Sanctions уточнюють, що для базової версії 9М723-1 цей показник ближчий до 390 км, тоді як модернізована 9М723-2 досягає близько 550 км. Точність при використанні оптичної кореляційної головки самонаведення може становити кілька метрів.

Історія створення та призначення комплексу

Роботи над «Іскандером» офіційно розпочалися в грудні 1988 року. Система замислювалася як наступник «Оки», яку ліквідували в рамках Договору про ліквідацію ракет середньої та меншої дальності. Перший успішний пуск ракети зафіксували в 1996 році, публічну демонстрацію комплексу провели на авіасалоні МАКС у 1999-му. Серійне виробництво стартувало в 2005 році, а повне прийняття на озброєння відбулося наступного року.

Назва походить від арабського варіанту імені Олександра Македонського — Іскандер. Конструктори обрали її, зокрема, з огляду на потенційний експортний ринок. Призначення комплексу — знищення систем протиповітряної та протиракетної оборони, командних пунктів, аеродромів, складів, артилерійських позицій та інших важливих об’єктів на оперативній глибині. Ракети можуть нести осколково-фугасні, касетні, бетонобійні, термобаричні чи ядерні бойові частини масою переважно близько 480 кг.

Комплекс будується навколо мобільних пускових установок і супроводжується розвиненою інфраструктурою забезпечення. Це дозволяє бригадам діяти розосереджено, швидко змінювати позиції та готуватися до пуску в обмежений час. Температурний діапазон експлуатації — від мінус 50 до плюс 50 градусів Цельсія, заявлений термін служби — 10 років, з них до трьох у польових умовах.

Склад комплексу та організація ракетної бригади

Стандартна ракетна бригада «Іскандер-М» включає близько 51 одиниці техніки. Основу складають 12 самохідних пускових установок 9П78-1 та 12 транспортно-заряджальних машин 9Т250. Кожна пускова несе дві ракети, стільки ж — заряджальна машина, що дає можливість розмістити до 48 ракет у бригадному комплекті.

Пускова установка 9П78-1 базується на восьмиколісному шасі МЗКТ-7930 білоруського виробництва. Повна маса з ракетами сягає приблизно 42 тонни, швидкість по шосе — до 70 км/год, запас ходу — близько 1000 км. Розрахунок — три особи. Час підготовки до пуску з маршу становить до 16 хвилин, із попередньої готовності — близько 4–5 хвилин. Інтервал між запусками двох ракет з однієї установки — менше хвилини.

До складу також входять командно-штабні машини 9С552 (близько 11 одиниць), пункт підготовки інформації 9С920, машина регламенту та технічного обслуговування, а також машини життєзабезпечення. Бригада поділяється на три ракетні дивізіони, кожен із яких має по дві батареї з двома пусковими та двома заряджальними машинами. Така структура забезпечує автономність і можливість одночасного удару значною кількістю ракет.

Типи ракет та їхні характеристики

Комплекс може застосовувати як квазібалістичні ракети сімейства 9М723, так і крилаті 9М728 (Р-500) та 9М729. Балістичні ракети мають одноступеневий твердопаливний двигун, довжину близько 7,2–7,3 метра, діаметр 920 мм і стартову масу приблизно 3800–4020 кг. Швидкість після розгону сягає близько 2100 м/с (орієнтовно Mach 6–7), максимальні перевантаження під час маневрів — 20–30 g.

Траєкторія квазібалістична: ракета летить по зниженій траєкторії з апогеєм зазвичай до 50 км і активно маневрує на всіх ділянках, включно з термінальною. Це ускладнює розрахунок точки перехоплення. Для підвищення живучості використовуються хибні цілі, дипольні відбивачі та теплові пастки (зокрема модуль 9Б899). Крилаті ракети летять на малих висотах із використанням обгинання рельєфу, що також ускладнює їхнє виявлення.

Система наведення комбінує інерціальну навігацію, корекцію за ГЛОНАСС і, для частини ракет, оптичну кореляційну головку самонаведення (DSMAC). З оптичним наведенням кругове ймовірне відхилення може становити 5–7 метрів, із супутниковою корекцією — десятки метрів, лише з інерціальною — сотні метрів на великих дальностях. Крилаті ракети додатково використовують TERCOM.

Дані в таблиці зібрані на основі відкритих характеристик і уточнень від Головного управління розвідки України (портал War&Sanctions). Варіанти бойових частин дозволяють адаптувати удар під конкретну ціль — від ураження площі касетними елементами до проникнення в укріплені об’єкти.

Модернізації та актуальні дані про дальність

У 2026 році українська розвідка оприлюднила уточнені параметри. Базова ракета 9М723-1, яку раніше повсюдно описували з дальністю 500 км, за оцінками ГУР досягає близько 390 км. Модернізована 9М723-2 (умовна назва «Іскандер-1000») із збільшеним двигуном і відповідною пусковою установкою комплексу «Бора-М» здатна уражати цілі на відстані до 550 км. Решта конструкції ракети залишилася близькою до базової.

Збільшення дальності з 390 до 550 кілометрів розширює площу потенційного ураження майже вдвічі без зміни позиції пускової установки, що суттєво впливає на планування оборони.

Російські неофіційні джерела згадують можливість подальшого зростання дальності за рахунок полегшеної бойової частини та нового палива, проте підтверджених бойових застосувань таких конфігурацій на більші дистанції немає. Експортний варіант «Іскандер-Е» обмежений дальністю близько 280 км відповідно до режиму контролю ракетних технологій і має спрощене наведення.

Бойове застосування та особливості протидії

Перше документально зафіксоване застосування відбулося під час війни в Грузії 2008 року. Комплекси також перебували в Сирії. З 2022 року «Іскандер» регулярно використовується російськими силами для ударів по території України — по військових об’єктах, інфраструктурі та, за повідомленнями, цивільних цілях. Короткий час польоту балістичних ракет (хвилини на середніх дальностях) і маневрування на термінальній ділянці ускладнюють перехоплення існуючими системами протиповітряної оборони.

Висока точність із оптичним наведенням дозволяє уражати навіть рухомі цілі за умови своєчасної розвідки. Водночас українські сили неодноразово знищували пускові установки та машини забезпечення, використовуючи розвідку та ударні засоби. Мобільність комплексу змушує постійно змінювати позиції, а залежність від супутникової навігації та оптичних датчиків створює вразливості в умовах активної радіоелектронної боротьби та поганої видимості.

Комплекс може нести ядерні бойові частини тактичного класу. Це робить його елементом стримування, хоча в реальних бойових діях досі застосовувалися переважно конвенційні спорядження. Виробництво ракет ведеться на Воткінському заводі, наземне обладнання — на підприємствах у Волгограді, а загальна координація — КБМ у Коломні.

Поєднання швидкості, маневреності та короткого часу реакції робить «Іскандер» складним об’єктом для протиракетної оборони навіть за наявності сучасних систем перехоплення.

Станом на 2026 рік Росія підтримує виробництво ракет для комплексу в умовах санкцій, використовуючи як власні компоненти, так і імпортні рішення, включно з окремими технологіями, подібними до північнокорейських балістичних ракет. Це дозволяє компенсувати витрати та продовжувати застосування. Для користувачів системи ключовими залишаються розвідка цілей, захист пускових установок і інтеграція з іншими засобами ураження.