Російські дрони-камікадзе: небезпека жовтої тривоги і правило двох стін
Інтенсифікація ударів російських дронів-камікадзе та запровадження двох режимів повітряної тривоги — жовтого і червоного — викликали дискусію: які дрони небезпечніші. Аргументи стосуються маси бойової частини, швидкості польоту та ймовірності перехоплення. Насправді немає менш чи більш небезпечних дронів. Усе, що вбиває, — вбиває. Різниця лише в масштабах руйнувань і кількості потенційних жертв.
Аналогічне ставлення стосується й нових режимів тривоги. «Жовтий» режим створює ілюзію меншої небезпеки порівняно з «червоним». Проте чимало жертв у столиці та інших містах від нальотів дронів-камікадзе припало саме на період жовтого режиму.
Бойові частини та правило «двох стін»
З серпня 2022 року Росія застосовує проти тилової України переважно дрон-камікадзе типу Shahed-136. За чотири роки він зазнав сотень модернізацій, але базові характеристики збереглися.
Спочатку бойова частина важила 50 кг, з яких реальної вибухової речовини ТГФ-35П2 було близько 30 кг. Тоді поширилася рекомендація ховатися за «двома стінами» та у ванній кімнаті. При влучанні такого дрона в квартиру це інколи рятувало від загибелі, але не від травм і контузій.
Згодом до бойової частини почали додавати вольфрамові вражаючі елементи, потім експериментували з термобаричними сумішами ТББЧ-50. Після цього принцип «двох стін» перестав працювати.
У 2025 році підтверджено встановлення посилених бойових частин масою 90 кг. Руйнівний ефект значно більший: при влучанні в багатоповерхівку серйозні руйнування охоплюють квадрат 3 на 3 вікна. Центральне влучання може повністю зруйнувати конструкцію залежно від матеріалів будівлі. Додатково використовується металева гідридна суміш, що спричиняє сильну пожежу. Противник також розглядає кумулятивні бойові частини.
На дрони типу Shahed-136 («Герань-2»), Shahed-238 («Герань-3/4») чи Karrar («Герань-5») можуть ставити різні бойові частини — від базової 50 кг до термобаричної чи 90-кілограмової з вольфрамовими елементами. Ззовні визначити тип неможливо.
Швидкість, тактика і перехоплення
До появи реактивних Shahed-238 експериментували з поршневими Shahed-136: польоти на гранично малих висотах і до 5 км, маршрути вздовж річок, лісів і боліт. Швидкість близько 180 км/год давала час сховатися і підвищувала шанси перехоплення засобами ППО та мобільними групами.
Реактивні версії створили нову проблему. Швидкість Shahed-238 сягає 500–600 км/год залежно від двигуна. Це ускладнює перехоплення мобільними групами та дронами-перехоплювачами. Потужніші двигуни також виводять дрони на висоти понад 7 км, недоступні для багатьох ЗРК малого радіусу.
Karrar («Герань-5») додатково ускладнює перехоплення ракетоподібною формою: площа для ураження менша, ніж у «літаючого крила» класичних шахедів.
Абсолютно ефективного засобу проти реактивних дронів-камікадзе в України поки немає. Існують альтернативи з певною ймовірністю перехоплення, але не з високою гарантією. Росія використовує це вікно можливостей.
На будь-яку загрозу — поршневі чи реактивні дрони — слід реагувати однаково: якнайшвидше залишити відкритий простір і перейти в укриття — бомбосховище, метро, підвал чи інше безпечне місце.
